Вирушити в мандри Іван завжди любив.

Ivan always loved going on trips.

Про вулиці Києва, столиці України, він знав усе.

He knew everything about the streets of Kiev, the capital of Ukraine.

Ось і в цей раз, перебуваючи на вподобаній вулиці з пишними каштанами, він вирішив відвідати "Le Soleil d'Or".

So this time, while he was on his favorite street with lavish chestnut trees, he decided to visit "Le Soleil d'Or".

Що може бути кращим ніж шикарний французький ресторан?

What could be better than a fancy French restaurant?

Двері ресторану відчинились.

The restaurant doors opened.

Іван переступив поріг.

Ivan stepped inside.

Велике кригляне дзеркало на стіні відбивало величнезний люстру з кришталевими підвісками.

A large mirrored wall reflected a magnificent chandelier with crystal pendants.

Підлога з темного дерева ледь скрипіла під ногами.

The dark wooden floor creaked beneath his feet.

В ресторані був насичений аромат вишуканих страв та дорогих вин.

The restaurant was filled with the rich aroma of exquisite dishes and expensive wines.

Він пішов до столика біля вікна, де з м’яких диванів видно було всю вулицю з каштанами.

He walked to a table by the window, where he could see the entire street with the chestnut trees from the comfortable sofas.

Він замовив офіціантку.

He called the waitress over.

Вона була вишуканою, з темними кучерями, які падали на її рамена.

She was elegant, with dark curls cascading down her shoulders.

"Мадемуазель, я маю на увазі - пані, у мене є замовлення", - розпочав Іван.

"Mademoiselle, I mean - ma'am, I have an order," Ivan started.

Офіціантка схилила голову на бік, очікуванно зиркнувши на нього.

The waitress tilted her head to the side, looking at him expectantly.

"Мені хотілося б попробувати традиційний український борщ з пампушками", - продовжив він.

"I would like to try the traditional Ukrainian borscht with dumplings," he continued.

Це викликало плутанину на обличчі дівчини.

Confusion spread across the girl's face.

Вона намагалася зберегти професійну посмішку, але її очі бігали від Івана до меню в її руках.

She tried to maintain a professional smile, but her eyes darted between Ivan and the menu in her hands.

"Містере.

"Sir...

Але це французький ресторан.

But this is a French restaurant.

Боюсь, у нас немає в меню борщу", - вкінці сказала вона, стараючись бути такою ввічливою, як тільки могла.

I'm afraid we don't have borscht on the menu," she finally said, trying to be as polite as she could.

Іван усміхнувся, кинувши на неї блискучий погляд.

Ivan smiled, giving her a sparkling glance.

Він почав розповідати про рецепт борщу, про традиції та історію, захоплюючи офіціантку та решту персоналу.

He began to tell her about the borscht recipe, the traditions, and the history, captivating the waitress and the rest of the staff.

Вони всі слухали його зі сміхом та дивуванням.

They all listened to him with laughter and astonishment.

Хоча борщ не був виконаний, Іван це розумів.

Even though the borscht wasn't served, Ivan understood that.

Він просто хотів поділитися частинкою своєї культури в цьому вишуканому ресторані.

He simply wanted to share a part of his culture in this fancy restaurant.

А йому вдалося це.

And he succeeded.

Офіціанти усміхалися, розмовляючи з ним.

The waitstaff smiled and conversed with him.

Звучав сміх.

Laughter filled the air.

Іван взяв місцеве вино та їжу та сфотографувався з персоналом ресторану.

Ivan enjoyed the local wine and food, and took photos with the restaurant staff.

День завершився на такій позитивній ноті, що Іван продовжував посміхатися, ще довго йдучи вулицями Києва.

The day ended on such a positive note that Ivan continued to smile as he walked through the streets of Kiev for a long time.