Помісив голову в двері, Анна навіть не помітила, як пусто в кафе.

Bumping her head against the door, Anna didn't even notice how empty the cafe was.

Був пізній вечір, шум Києва уже затихав за вікнами.

It was late evening, and the noise of Kiev had already subsided outside the windows.

Фрагменти її дня збиралися в пазл і створювали картину повсякденного хаосу, проте вона шукала у тому спокій.

Fragments of her day were coming together like puzzle pieces, creating a picture of everyday chaos, yet she was searching for peace in it.

Ввійшовши, Анна розширила своє поле зору.

Entering, Anna widened her field of vision.

Олександр - єдиний, хто залишався.

Alexander was the only one remaining.

Зустрілася з ним взглядами і побачила на його обличчі веселку, яку можна зрозуміти лише в тих, кого добре знаєш.

Their eyes met, and she saw a rainbow on his face, only understood by those who know him well.

Олександр, як завжди, готував вареники, і він посміхався - знала вже, що це означає.

Alexander, as always, was cooking dumplings, and he was smiling - she already knew what that meant.

"Знаєш, Анна," - Олександр протягнув, діставаючи декілька гарячих вареників з каструлі, - "У мене є теорія, що всі проблеми світу можна вирішити за допомогою вареників!

"You know, Anna," Alexander said, reaching into the pot and taking out a few hot dumplings, "I have a theory that all the world's problems can be solved with dumplings!"

"Анна світло засміялась, вважаючи його слова жартом, але потім замислилася.

Anna laughed lightly, considering his words a joke, but then she paused.

Вона розглядала вареники, запах яких заповнив приміщення, і задумилася, чи є в цьому якась образа.

She looked at the dumplings, whose aroma filled the room, and wondered if there was any insult in it.

"Олександре, ти що, кажеш, що я є проблемою, яку можна вирішити варениками?

"Alexander, are you saying that I am a problem that can be solved with dumplings?"

" - вона підняла брову, намагаючись приховати свою зацікавленість за маскою веселощів.

she raised an eyebrow, trying to hide her curiosity behind a mask of playfulness.

На його обличчі розігралося здивування, а потім м'яке незрозуміння.

Surprise appeared on his face, followed by a soft confusion.

Здавалося, йому забракло слів на мить.

It seemed like he was momentarily lost for words.

Він згорнув ще один вареник і поклав його на тарілку поряд з іншими, його вираз обличчя став серйозним.

He folded another dumpling and placed it on the plate next to the others.

"Звісно, ні, Анно, я ніколи не подумаю, що ти проблема.

His expression became serious.

Прости, я не хотів образити тебе.

"Of course not, Anna, I would never think that you are a problem.

" Помітивши його сконфузженість, вона вирішила розрядити момент.

I'm sorry, I didn't mean to offend you."

"О, Олександре," - вона закотила очима, приховуючи посмішку.

Noticing his embarrassment, she decided to lighten the moment.

- "Ти думаєш, я насправді ображена?

"Oh, Alexander," she rolled her eyes, hiding a smile, "Do you really think I'm offended?

Було б цікаво спробувати вирішити свої проблеми за допомогою вареників!

It would be interesting to try solving my problems with dumplings!"

" Вона вибухнула сміхом, змушуючи його також засміятися.

She burst into laughter, making him laugh too.

Їхній сміх заповнив кафе, вписуючись у рамки теплої, затишної атмосфери.

Their laughter filled the cafe, fitting into the frames of a warm, cozy atmosphere.

Вони поглянули одне на інше, обидва знаючи, що це був тільки жарт, та обіцяючи один одному, що ніякий вареник ніколи не стане причиною справжнього конфлікту між ними.

They looked at each other, both knowing it was just a joke, and promising each other that no dumpling would ever cause a real conflict between them.