У вузьких вуличках давнього Поділля у Києві жив Старий Іван.

In the narrow streets of old Podil in Kyiv lived Old Ivan.

Він був вчитель у місцевій школі.

He was a teacher at the local school.

Його ученька, маленька дівчинка на ім'я Оксана, була справжнім ознакою непосиди.

His student, a little girl named Oksana, was a true symbol of restlessness.

Вона була жвава, грайлива та завжди буридся у світ великих пригод.

She was lively, playful, and always yearned for great adventures.

Однак вимова слова "великий" завжди конфузила Оксану.

However, the pronunciation of the word "great" always confused Oksana.

Замість "великий" вона говорила "vechykyj", що на українській означає "сверблячий".

Instead of "великий" (veliky), she said "вечик" (vechykyj), which in Ukrainian means "itchy".

Це не тільки дратувало інших, а й часто викликало незручних ситуацій.

This not only annoyed others but also often led to awkward situations.

Кожен раз, коли вона говорила "vechykyj", усі збиралися, щоб послухати її гідний сміху вимову.

Every time she said "vechykyj," everyone would gather to hear her amusing pronunciation.

Побачивши це, добрий старий Іван вирішив допомогти Оксані з цією вимовною проблемою.

Seeing this, kind Old Ivan decided to help Oksana with her pronunciation problem.

Він знову і знову показував їй, як правильно вимовляти "великий".

He repeatedly showed her how to correctly pronounce "великий."

Іван сподівався, що Оксана осягне суть цього слова без хиб.

Ivan hoped that Oksana would grasp the essence of the word without error.

Однак, на його здивування, замість покращення, його виправлення тільки додавали впевненості у дівчинки.

However, to his surprise, instead of improvement, his corrections only added to the girl's confidence.

Одного дня, відчуваючи свою втому та розчарування, Іван сказав Оксані: "Оксано, ти завжди вимовляєш це слово неправильно.

One day, feeling weary and disappointed, Ivan said to Oksana, "Oksana, you always pronounce this word incorrectly.

Ти робиш нам усім боляче.

You are causing us all pain.

Почнемо знову.

Let's start again.

"Ве-ли-кий", не "vechykyj".

'Ве-ли-кий' (ve-ly-kyi), not 'вечик' (vechykyj)."

Оксана подивилася на Івана своїми великими очима та відповіла: "Та я просто говорю великий, як весь великий світ, який мені сновидається".

Oksana looked at Ivan with her big eyes and replied, "But I simply say 'великий' (veliky) like the whole big world that I dream about."

Ці слова дійшли до серця Івана.

These words touched Ivan's heart.

Він зрозумів, що він намагався навчити Оксану не вимовляти слово, а відчувати його, як вона відчуває.

He understood that he had been trying to teach Oksana not just how to pronounce the word but to feel it as she felt.

Іван зрозумів, що для Оксани, світ був великим, величезним місцем для дослідження, розвитку та життя.

Ivan realized that for Oksana, the world was big, a vast place for exploration, growth, and life.

Для неї, світ був "vechykyj", великий, як вона його уявляла.

To her, the world was "vechykyj," big as she imagined it.

Тому, він просто посміхнувся та відмовився від своєї вчительської чаші.

Therefore, he simply smiled and let go of his teacher's cup.

Він зрозумів, що справжнє навчання відбувається, коли приймаєш світ та людей у ньому такими, які вони є.

He understood that true education happens when you accept the world and its people as they are.

Таким чином, Оксана і Іван продовжували свої уроки, об'єднані любов'ю до величезного та верблячого світу.

And so, Oksana and Ivan continued their lessons, united by their love for the immense and itchy world.