Саме година ранкової кави в кафе «Львівська Чехова», яке затишно розташоване біля Площі Ринок у самому серці старого Львова.

It was the year of morning coffee at the "Lviv Chekhov" cafe, which was cozyly located near the Market Square in the heart of old Lviv.

Іван, хлопець у білій сорочці й окулярах, нервово бавився своїм золотим перстенем.

Ivan, a guy in a white shirt and glasses, nervously played with his gold ring.

Він був на зустрічі.

He was on a date.

Іван чекав свою дівчину, яку не так давно познайомив у парку.

Ivan was waiting for his girlfriend, whom he had recently met in the park.

Прийшовши першим, він замовив дві чашечки кави, запашної, гарячої, яка щойно була принесена офіціантом.

Being the first to arrive, he ordered two cups of coffee - aromatic and hot, just brought by the waiter.

На мить зупиняючи погляд на принадних вуличках Львова за вікном, він сподівався сьогодні вразити нею.

For a moment, he looked at the charming streets of Lviv outside the window, hoping to impress her today.

Це було важливо.

It was important.

За дверима з'явилась вона, одягнена в блакитну сукню, що ідеально пасувала до її блакитних очей.

She appeared behind the doors, dressed in a blue dress that perfectly matched her blue eyes.

Її погляд плавав по кафе, і коли вона побачила Івана, її обличчя засяяло.

Her gaze wandered around the cafe, and when she saw Ivan, her face lit up.

Іван став нервовим.

Ivan became nervous.

Миттів, які йшли до цієї зустрічі, здавалися набагато коротшими за цей момент.

The moments leading up to this meeting seemed much shorter than this moment.

Замислюючись над кращим способом привітати її, він раптово виринає зі своїх думок та з блиском у очах Іван простягає руку до її столу.

Thinking about the best way to greet her, he suddenly snapped out of his thoughts and, with a sparkle in his eyes, reached out to her table.

Та о боже!

But oh no!

Його рука влучає прямо в чашку з кавою.

His hand landed right in the coffee cup.

Кава хлюпає навколо, частинка влучає на сорочку Івана.

Coffee splashed around, a droplet landed on Ivan's shirt.

Він лише тупо дивиться на свою кавову пляму та червоніє від сорому.

He just stared blankly at his coffee stain and blushed with embarrassment.

Але вона лише сміється.

But she just laughed.

І його серце легше б'ється.

And his heart beat easier.

Вона протягує Івану серветку і каже: "Не переживай, це виглядало доволі смішно.

She handed Ivan a napkin and said, "Don't worry, it looked quite funny."

"Іван готується занурити серветку в свій стакан з водою, але зупиняється.

Ivan was about to dip the napkin into his glass of water, but he stopped.

Він дивиться на неї, на її посмішку, і сам сміється.

He looked at her, at her smile, and he laughed himself.

Вони сміються разом, і в цей момент, у цьому маленькому кафе у Львові, все було ідеально.

They laughed together, and in that moment, in that small cafe in Lviv, everything was perfect.

Кава, що пролилася, стала щасливою випадковістю - моментом, який вони будуть пригадувати з усмішкою.

The spilled coffee became a happy accident - a moment they would remember with a smile.

Навіть не дивлячись на пляму на його сорочці, Іван зрозумів, що ця зустріч пройшла так, як він і мріяв.

Not even looking at the stain on his shirt, Ivan understood that this meeting went exactly as he had dreamed.

З гумором, щирістю, реальними емоціями.

With humor, sincerity, real emotions.

Ця ситуація стала початком їх взаєморозуміння, відкривши їм двері до їх успішного майбутнього разом.

This situation became the beginning of their understanding, opening the doors to their successful future together.

І хоч Іван думав, що його провал вразить її, вона вже була вражена ним самим, без жодних кавових трюків.

And although Ivan thought that his blunder would impress her, she was already impressed by him, without any coffee tricks.