На вулицях казкового Львова, в очах перехожих, кипів один з найсмішніших та заворожуючих спектаклів. Головними дійовими особами були Олена, Петро та неприродна Катерина, які намагалися навчити танцювати український гопак.

On the streets of the fairytale city of Lviv, in the eyes of the passersby, one of the funniest and enchanting performances was unfolding. The main characters were Olena, Petro, and the unnatural Katerina, who were trying to teach Ukrainian hopak dance.

Олена й Петро були майстрами гопаку. Багато разів вони виконували цей танець та підкоряли натовпи своєю енергією і жвавістю. Катерина ж була новачком і володіла тільки відчайдушним бажанням навчитися.

Olena and Petro were masters of hopak. Many times they had performed this dance, captivating crowds with their energy and liveliness. Katerina, on the other hand, was a beginner and possessed only a desperate desire to learn.

І ось на площі Ринок, перед старовинною пам'яткою архітектури — ратушею, вони вирішили провести навчальний урок. Спочатку Олена та Петро продемонстрували рухи, а потім пропонували Катерині повторювати за ними. Але однаково з чиєї сторони — з легкістю і впевненістю старих майстрів, чи нескінченною наснагою та ніжністю Катерини — ситуація виявилася...смішною.

And so, on the Market Square, in front of the ancient architectural monument - the town hall, they decided to conduct a teaching lesson. At first, Olena and Petro demonstrated the moves and then urged Katerina to imitate them. But no matter from which side - with the ease and confidence of the old masters or with Katerina's infinite enthusiasm and tenderness, the situation turned out to be... funny.

Втрачаючи рівновагу, Олена смикнула за Петра, а він, в свою чергу, спотикнувся об Катерину. Троє друзів, в обіймах одне одного, опинилися на мощених бруківках старого міста Львова. Їх сміх змішувався з веселими вигуками перехожих, шепотом вітру, що розгойдував вершини старих дерев, та з втіхою дзвінків, що лунали від стін стародавнього собору.

Losing their balance, Olena pulled Petro, and he, in turn, stumbled over Katerina. The three friends found themselves in each other's arms on the cobblestone streets of the old city of Lviv. Their laughter mixed with the joyful shouts of onlookers, the whispers of the wind swaying the tops of old trees, and the delight of bells ringing from the walls of the ancient cathedral.

Не пригинаючись перед невдачею, троє друзів знову та знову піднімались і продовжували свої танцювальні експерименти. І з кожним повтором, з кожною помилкою та сміхом, рівень їхньої балету покращувався.

Without succumbing to failure, the three friends rose again and again, continuing their dance experiments. And with each repetition, with each mistake and laughter, the level of their ballet improved.

В кінцівці, після нескінченного числа випадків та упадків, Катерина, втомлена, але радісна, зуміла виконати гопак. Ковзаючи серед вітряних вирів старого міста, вони з Петром та Оленою, рука в руку, танцювали гопак, піднімаючи хмари пилу від старої бруківки.

In the end, after countless falls and mishaps, Katerina, tired but joyful, managed to perform the hopak. Sliding through the windy swirls of the old city, she danced the hopak hand in hand with Petro and Olena, raising clouds of dust from the old cobblestones.

Спектакль завершений, але ехо радості та сміху лишалось в повітрі. Старий Львів посміхався, спостерігаючи за тим, як троє друзів, звучно сміючись, підіймалися з площі й вплелися в тлуму. В пам'яті потім залишилися тільки веселі моменти, спотикання й веселі посмішки, а найважливіше - радість від спільного танцю.

The performance was over, but the echoes of joy and laughter lingered in the air. The old Lviv smiled, watching as the three friends, laughing loudly, rose from the square and blended into the crowd. Only happy moments, stumbling, and joyful smiles remained in their memories, and most importantly - the joy of dancing together.