В гучному гамірі людських голосів, каплями кришталевого світла величної люстри відбивається в Львівському оперному театрі.

In the loud noise of human voices, the drops of crystal light from the grand chandelier reflected in the Lviv Opera House.

Цієї вечора розкішні були не тільки вишукані вечірні туалети, але й die Hauptdarstellerin, зірка вечора - Оксана.

This evening, the splendor was not only in the exquisite evening gowns, but also in the Hauptdarstellerin, the star of the evening - Oksana.

Оксана співала.

Oksana sang.

І коли голос Оксани піднімався вгору, було наче музика народжується прямо у серцях слухачів.

And as Oksana's voice soared, it was as if music was being born straight in the hearts of the listeners.

Але вони не знали про те, що під шикарною сукнею сопрано ледь не заревла сердито, побачивши, що на ній не чорні лаковані туфлі, але білі вафельні домашні тапочки.

But they didn't know that under the magnificent dress, the soprano almost burst into a rage, seeing that she was not wearing black patent shoes, but white waffle home slippers.

Оксана замерла.

Oksana froze.

Жах щосили намагався викривити її обличчя, але вона впоралася з ним, почала співати далі.

Horror tried to distort her face, but she managed to control it, and continued singing.

Ніхто не помітив зміни в її поведінці, адже все були поглинуті її голосом.

No one noticed the change in her behavior, as everyone was absorbed in her voice.

Нерви напружилися до межі, але вона продовжувала співати, кожен акорд, кожен звук був вишуканим і пронизливим.

Nerves were stretched to the limit, but she kept on singing, every chord, every sound was exquisite and penetrating.

Після завершення своєї партії, Оксана глибоко взяла подих і зробила кілька кроків вперед, щоб вклонитися публіці.

After finishing her part, Oksana took a deep breath and took a few steps forward to bow to the audience.

Захоплено розгублена в сплеску оплесків аудиторії, вона не помічає зненацька впадіння, та тільки одну думку виловлює з свого шокованого мозку: "Зроби все так, ніби це було заплановано".

Caught up in the applause of the audience, she barely noticed the stumble, only one thought emerged from her shocked brain: "Act as if it was planned."

Оксана сміливо піднялася, поправила сукню та з розсіяним посмішкою продовжила вклони.

Bravely, Oksana rose, adjusted her dress, and with a distracted smile continued her bows.

А когда повернулася, щоб піти за лаштунки, вона вже ховала у своїх очах маленьку іскру щастя.

And as she turned to go backstage, a small spark of happiness already glimmered in her eyes.

Розслаблена атмосфера за лаштунками приймала її як героя.

The relaxed atmosphere behind the scenes welcomed her as a hero.

Всі вітали, обіймали, дякували.

Everyone greeted her, hugged her, thanked her.

Тепер вже не важило, що вона взутий в домашніх тапочках.

Now it didn't matter that she was wearing home slippers.

Це стало жартом, анекдотом, особливістю, яка лише добавила кольору у їх буйне святкування.

It became a joke, an anecdote, a quirk that only added color to their wild celebration.

Той вечір був веселим, запам'ятався всім, хто був у театрі.

That evening was lively, unforgettable for everyone in the theater.

Особливо Оксані, адже кожен конфлікт можна перетворити на творчий погляд, що для кожного певця є незамінним елементом.

Especially for Oksana, because every conflict can be turned into a creative outlook, which is an essential element for every singer.

Да і що там будемо приховувати, після такої пригоди Оксана ніколи не забуває перевіряти свої туфли перед виступом!

And let's not hide the fact, after such an adventure, Oksana never forgets to check her shoes before a performance!