Вітер ніжно грається в пасмах волосся Оксани, коли вона переступає через порог міста Лева.

The wind gently plays in the strands of Oksana's hair as she crosses the threshold of the city of Lviv.

Вона відчуває запах старого міста, плавно змішаний з ароматом кави і шоколаду, що наповнює вулиці Львова.

She feels the scent of the old city, smoothly mixed with the aroma of coffee and chocolate that fills the streets of Lviv.

Це її місто, але цієї вечори вона не впізнає його.

This is her city, but on this evening, she does not recognize it.

Вулички, котрими вона звикла мандрувати, здалися їй ще тоншими, ще більш заплутаними.

The alleyways she used to wander through seemed even narrower, even more tangled to her.

Все почалося, коли вона звернула на вуличку, яку раніше не помічала.

It all started when she turned onto a small street she had not noticed before.

Кам'яні стіни здавались як амвони древнього хоралу про потаємні місця і безлюдні провулки.

The stone walls seemed like the lecterns of an ancient choral about hidden places and deserted alleys.

Під кам'яними балконами блукала кішка, її зелені очі виглядали брязкітливо у мерехтливому світлі ліхтарів.

A cat roamed under the stone balconies, its green eyes glinting in the flickering light of the lanterns.

Оксана намагалася пригадати шлях, але кожен наступний поворот тільки додававає заплутаність.

Oksana tried to remember the way, but each subsequent turn only added to the confusion.

Вона опустила голову, намагаючись зосередитися на внутрішньому компасі, але його змішили нескінченні повороти.

She lowered her head, trying to focus on her inner compass, but the endless twists and turns disoriented her.

Не пригадуючи більше нічого, вона робить крок до кішки, дивацько витікає м'яукаючи дорогу.

Remembering nothing more, she takes a step towards the cat, strangely meowing the way.

Кіт піднімає голову, фіксує на неї зелені очі і, здавалося, усміхається.

The cat raises its head, fixes its green eyes on her, and, it seemed, smiles.

Воно починає нарукводити її через вулички, а Оксана, маючи певну рішучість, слідує за ним.

It starts to guide her through the streets, and Oksana, with a certain determination, follows it.

Місто виглядає іншим у цьому лабіринті, засвітленим лише вогнями на кам'яних стінах і осяяному срібною місячною пилюгою.

The city looks different in this labyrinth, illuminated only by the lights on the stone walls and bathed in the silvery moon dust.

Коли вони досягли знайомої площі з відомою брамою, Оксана ощутила полегшення.

When they reached the familiar square with the known gate, Oksana felt relieved.

Кіт перевершив її до порогу її будинку, а потім ніби випарувався у тінь.

The cat led her to the threshold of her house and then vanished into the shadows.

Вона не могла стримати усмішки, дякуючи коту, що ніколи не отримав її подяки.

She couldn't help but smile, thanking the cat who never received her gratitude.

Вона поверталася додому, замислено дивлячись на двері.

She walked back home, looking thoughtfully at the door.

Двері її будинку виглядали знайомими, але тепер овіяні магією таємниці.

The door of her house looked familiar, but now shrouded in magic and mystery.

«Львів, ти непередбачуваний», - подумала Оксана, розмикаючи двері додому.

"Lviv, you are unpredictable," Oksana thought, opening the door to her home.

Та вечірка в Львові, заблукання і незвичайний провідник-кіт - все це робило її день особливим.

Yet, the night in Lviv, the wandering, and the unusual guide-cat - all made her day special.

Історія з'явилася нізвідки, але залишила слід у її серці.

The story came out of nowhere but left a mark on her heart.

Кожен наступний день в Львові став багатшим через ту ніч, коли вона заблукала на волшебній вулиці свого міста.

Each subsequent day in Lviv became richer because of the night when she wandered on the magical street of her city.