Світло свято врожаю відбилося в очах Івана. Тут вони були, в центрі села, серед гамору святкувань та мерехтливих радісних вогнів. Веселий шум витягував Івана, молодого як хлопчик, у цю нічну суматоху. Але Іван був збентежений. Він був загублений.

The bright harvest festival reflected in Ivan's eyes. Here they were, in the center of the village, amidst the bustle of celebrations and flickering joyful fires. The cheerful noise pulled Ivan, young as a boy, into this night-time commotion. But Ivan was confused. He was lost.

Село, де Іван виріс, було велике, з традиційними дерев'яними хатками, вишиваними полотенцями і старими обличчями, звикали спостерігати за молоддю. Їх поля берегли всіх, забезпечуючи зерном, яке підживлювало їхній спосіб життя.

The village where Ivan grew up was large, with traditional wooden houses, embroidered towels, and old faces accustomed to watching over the youth. Their fields protected everyone, providing the grain that sustained their way of life.

Але саме в цю ніч, Іван загнав в поле подалі від того сумлінного мандра. Врожай був вже зібрано, і поле було порожнєм, огортаним нічною морокою. Капустяні головки втратили свій дом, і тепер перед Іваном розгортався морок. Шум свята відгукнувся вдалині, ніби сон, що відлітає.

But on this very night, Ivan wandered far into the field away from the busy village. The harvest had already been gathered, and the field was empty, shrouded in nighttime darkness. The cabbage heads had lost their home, and now darkness unfolded before Ivan. The noise of the festival echoed in the distance, as if a dream flying away.

"Іване!" - чув він своє ім'я, приглушений здалеку, але свято пішло в гущавину. Іван пішов далі в поле. Бодай він міг знайти свій шлях продиратися через густу тьму, змаровану шмигаючими світляками. Він розмірковував, в якому напрямку йому іти, куди повертатися.

"Ivan!" - he heard his name, muffled from afar, but the celebration faded into the foliage. Ivan continued into the field. If only he could find his way through the dense darkness, dotted with flickering fireflies. He contemplated which direction to go, where to turn back.

А потім, Іван відчув щось під ногами. Незвична будякість. Він нагнувся, щоб подивитися, і відчув на дотик що руки його лежать на камінні. Ні, не просто камінні. Це була Лабіринтівська стіна, давній орієнтир, про який старі люди розповідали.

And then, Ivan felt something under his feet. Something unfamiliar. He bent down to look, and felt that his hands lay on stone. No, not just stone. It was the Labyrinth Wall, an ancient landmark that the old people spoke of.

Іван, певніше відчуваючи дорогу, пішов вздовж стіни. Він знав, що кожен давній вхід у лабіринт, закаменілий часом, кожна тріщина та поворот ведуть назад до села. Як і з життям, єдиний шлях, щоб вийти з поля, був піти через нього. І так, Іван знайшов вихід.

Feeling more certain of his path, Ivan walked along the wall. He knew that every ancient entrance to the labyrinth, petrified by time, every crack and turn led back to the village. Just like in life, the only way out of the field was through it. And so, Ivan found the exit.

Свято врожаю шуміло коли він повернувся, але його відчуття страху змінилося на захват. І хоча він загубився на мить, Іван знайшов себе, своє місце серед братів, серед своєї сім'ї, в своєму дому, в серці села, вирісшого сповільна. В цю мить, Іван розумів, що не важливо, як далеко він б заблукав. Він завжди знайде дорогу додому.

The harvest festival continued to roar when he returned, but his feeling of fear had turned to exhilaration. And although he had momentarily lost himself, Ivan found himself, his place among his brothers, among his family, in his home, in the heart of the village, grown slower. In that moment, Ivan understood that no matter how far he may have strayed, he would always find his way home.

Так витоки й шляхи можуть заплутати та вести нас подалі від дому, але якщо ми маємо віру в себе, ми можемо завжди знайти наш шлях назад.

So, the twists and turns of life and paths may confuse and lead us further from home, but if we have faith in ourselves, we can always find our way back.