Вітер потріпує спілки люльки на дубовій брамі Дому Потоцьких.

The wind rustles the leaves of the linden tree on the oak gate of the Potocki House.

Світить сонце, але Львів все ще заспаний і тихий.

The sun shines, but Lviv is still sleepy and quiet.

З центральної вулиці виходить дівчина, вона зветься Оксана.

A girl named Oksana steps out onto the central street.

Вона елегантно ходить у своєму блакитному пальті, її золотаве волосся кінчається у кучерях до коротко підстрижених й засунутих за вуха.

She elegantly walks in her blue coat, her golden hair curling into short, ear-tucked locks.

Оксана спілкується по телефону, її голос настільки яскравий, що ті, хто проходять повз, звертають на неї увагу.

Oksana chats on the phone, her voice so bright that passersby take notice.

Вона відреагує, видавши шалену посмішку і продовжить свій шлях до площі Ринок.

She responds with a wild grin, continuing her path to Market Square.

Але от... Оксана помічає щось дивне.

But then... Oksana notices something strange.

Спогади намагаються прокинутися в її свідомості, але вона не розуміє, що вона забула.

Memories try to awaken in her mind, but she doesn't understand what she's forgotten.

Вона зупиняється і спускає погляд вниз.

She stops and looks down.

Та дівчина мгновенно полишила спроби відновити свої забуті спогади, бо вона побачила свої стопи.

Yet the girl immediately abandons her attempts to recall her forgotten memories as she sees her feet.

Так, ті сами стопи, які щойно несут її через Львів.

Yes, those same feet that were carrying her through Lviv just moments ago.

Вони були в тапочках. Тапках, які вона призначила тільки для свого дому.

They were in slippers. Slippers meant only for her home.

Оксана стримувала сміх.

Oksana stifles a laugh.

Вона відчувала, як сором майже захопив її, але вона просто посміхалася.

She feels embarrassment almost taking hold of her, but she simply smiles.

Вона сама з себе.

At herself.

Вона розуміла все, засміялася з поглядів прохожих і навіть мріяла написати про це в своєму блозі.

She understood it all, laughed at the stares of passersby, and even dreamed of writing about it in her blog.

Вона розвернулася і медленно пішла назад, туди, де вона почала свій день, забувши скинути свої кімнатні тапочки.

She turned around and slowly walked back to where she started her day, forgetting to take off her indoor slippers.

Вона повернула карту свого дня і усміхалася, бо ця маленька помилка відкрила їй новий етап у її свідомості.

She rewrote the map of her day and smiled because this little mistake opened a new chapter in her consciousness.

Після цього дня, незважаючи на те, що це було трохи незручно, вона повернулася додому відчуваючи себе вільно і люблячи себе трохи більше.

After that day, despite the slight inconvenience, she returned home feeling free and loving herself a little more.

І так, ця історія буде у випуску її блогу завтра.

And yes, this story will be in her blog post tomorrow.

Адже в кожній помилці можна знайти чомусь прекрасне, не так ли?

After all, in every mistake, there can be something beautiful, right?

Ви тільки мусите здатні знайти це.

You just have to be able to find it.