У сердці Львова, у затишному помешканні Хмільного Дому, цього понеділка звучали урочисті та гучні голоси. Стіни цього старого будинку були пов'язані з людьми, які обговорювали таємниці своїх сімейних рецептів вареників. Дмитро та Олена, високий та гарний чоловік та його харизматична, кмітлива дружина, стояли в центрі цього завзятого обговорення.

In the heart of Lviv, in the cozy dwelling of the Beer House, this Monday, solemn and loud voices were heard. The walls of this old building were connected to people who discussed the secrets of their family pierogi recipes. Dmytro and Olena, a tall and handsome man and his charismatic, clever wife, stood at the center of this spirited discussion.

"Бабця Ярослава завжди говорила, що найсмачніші вареники — з картоплею, підсмаженою на салі та поданою з сметаною," стверджував Дмитро.

"Grandma Yaroslava always said that the most delicious pierogi are with potato, fried in lard and served with sour cream," Dmytro asserted.

Олена кинула йому на виклик: "Твоя бабця Ярослава може і була мудрою жінкою, але моя пра-прабабуся Марфа робила найкращі вареники з вишневою начинкою, наливала їх медом і подавала теплими. Якраз те, що потрібно на зимовий вечір."

Olena challenged him: "Your grandma Yaroslava may have been a wise woman, but my great-great-grandmother Marfa made the best pierogi with cherry filling, drizzled with honey and served warm. Just what you need on a winter evening."

Кожен грав у сімейний покер, витягуючи аргументи, як королі та дами з рукава. Жодного хлопця не змогли вбідчати вареники з бринзою або полуницею; жодне коротке осолодження не могло зрівнятися з серцепеками між великодушними шматками м'яса.

Everyone played the family poker, pulling arguments out like kings and queens up their sleeves. No one could be swayed by pierogi with feta cheese or strawberries; no short-lived indulgence could compare to the heartiness between generous pieces of meat.

Обговорення стали жаркими. Голоси піднімалися, а вуха червоніли. В один момент навіть здається, що варенець із начинкою з тіста вирвався із рук Дмитра і полетів прямо у шпалери з вінтажних календарів.

The discussions heated up. Voices rose, and ears turned red. At one point, it even seemed like a pierogi with filling leaped out of Dmytro's hands and flew straight into the vintage calendar wallpapers.

Хвилини мінули, поки аудиторія притихла та пережила щиросердні емоції. І тут вийшло так, як часто буває в суперечках. Пройшли години дискусії, лише для того, що всі зрозуміли одне: завжди будуть різні думки про те, які вареники найкращі. Та справжня магія цього дня, у тих моментах, коли їх готували разом, коли обмінювалися ідеями та спогадами, коли мед і вишні, картопля і м'ясо, бринза і полуниці об'єднувалися в історії, звуків і смаками, які вони зберігали б і продовжували з покоління в покоління.

Minutes passed as the audience hushed and experienced heartfelt emotions. And then it turned out as it often does in arguments. Hours of discussion passed, only for everyone to realize one thing: there will always be different opinions on which pierogi are the best. But the true magic of this day was in those moments when they prepared them together, when they exchanged ideas and memories, when honey and cherries, potatoes and meat, feta and strawberries united in stories, sounds, and flavors they would preserve and continue from generation to generation.

І хоча вони могли й продовжити сперечатися, вони вирішили закінчити день на тій ноті єдності. Не важливо, які вареники смачніші, важливо - цій процесі разом творити щось особливе.

And although they could have continued to argue, they decided to end the day on a note of unity. No matter which pierogi is the most delicious, what matters is - in this process to create something special together.