Сонце гріло кам'яні вулиці Львова, містя вгору і вниз булівардами, ожививши за спеки відвідувачів і городян.

The sun was warming the stone streets of Lviv, bustling up and down with visitors and locals alike, brought to life by the heat.

Водиці повільно стікала вниз по горбкостях мостової, створюючи маленькі річки, що втікали зі старого міста.

Water flowed slowly down the humps of the pavement, creating small rivers that escaped from the old city.

Десь у віддаленні можна було почути резонанс звону, який відлунював у давніх стінах домів.

Somewhere in the distance, the resonance of ringing could be heard, echoing in the ancient walls of the houses.

Оксана поволі йшла вулицею, відчуваючи аромат кави і шоколаду, що струменів з кафе.

Oksana walked slowly down the street, feeling the aroma of coffee and chocolate streaming from the cafes.

Вона жила в місті уже багато років, але відчуття того, що вона ще гостя в Львові, - було таким живим.

She had been living in the city for many years, but the feeling that she was still a guest in Lviv was so vivid.

Зайдя в кафе, вона сіла за стільцем біля вікна, замовивши каву з молоком і булоху.

Entering a cafe, she sat by the window, ordering coffee with milk and a croissant.

У місцевому діалекті її замовлення було б "кава із молоком", але Оксана несподівано сказала: "Кофе с молоком, пожалуйста", використавши російське слово для кави, вмісьто українського.

In the local dialect, her order would be "kava z molokom," but Oksana unexpectedly said, "Kofe s molokom, pozhaluysta," using the Russian word for coffee instead of the Ukrainian one.

"Кава, а не кофе!

"Coffee, not kofe!"

" — гучно спротестував бариста, маґнучи пальцем на Оксану.

protested the barista loudly, pointing a finger at Oksana.

Знаючи Львів, Оксана збагнула: це не був серйозний конфлікт, а гумористична дискусія, яка часто відбувається між місцевими жителями і туристами.

Knowing Lviv, Oksana understood it was not a serious conflict, but a humorous discussion that often takes place between locals and tourists.

Вона відповіла з усмішкою, гірко вибачаючись за помилку.

She responded with a smile, apologizing for the mistake.

Говорила вона пом'якше, ніж нормально, щоб обіграти вживання російської мови в українському місті.

She spoke softer than usual to playfully tease the use of the Russian language in a Ukrainian city.

Бариста відповів їй теж з посмішкою, підводячи підсумок цієї дружньої баталиї мов.

The barista smiled back, wrapping up this friendly language battle.

Оксана випила свою каву, медитуючи перед вікном при звуках тихого міста Львова, а той маленький епізод з баристою додав щасливого відтінку до її дня.

Oksana finished her coffee, meditating by the window to the sounds of the quiet city of Lviv, and that little episode with the barista added a happy touch to her day.

Сидячи там, вона згадувала, як часто мова може бути такою, що вона вебе нас разом, або ж відповідно використовується, може нас розділяти.

Sitting there, she thought about how language can sometimes bring us together or tear us apart.

Сьогодні вона відчула, що мова, використана в Львові, є щось більшим, ніж лише слова, воно живе у людях і місті, як частина їхньої ідентичності.

Today, she felt that the language used in Lviv was more than just words; it lived in the people and the city, as part of their identity.

Приєднуючись до ритму міста, вона пішла далі, радісна і задоволена.

Joining the rhythm of the city, she continued on, joyful and content.

Її серце було сповнене сміхом і ароматом кави, що нагадували про важливість знаходити радість в маленьких речах життя, навіть якщо це проста помилка в мові.

Her heart was filled with laughter and the aroma of coffee, reminding her of the importance of finding joy in life's little things, even if it's just a simple language mistake.

День був добре проведений, і Оксана вже чекала своєї наступної пригоди в цьому місті, у якому вона чувала себе як вдома.

It had been a good day, and Oksana was already looking forward to her next adventure in this city where she felt at home.