У Києві випав перший сніг.

In Kyiv, the first snow fell.

Куполи Михайлівського Золотоверхого монастиря сяяли золотом на тлі білого покривала.

The domes of the St. Michael's Golden-Domed Monastery gleamed with gold against the white blanket.

Олена затулила обличчя від холоду, оглядаючи натовп, що святкував День Святого Валентина.

Olena covered her face from the cold while observing the crowd celebrating Saint Valentine's Day.

Поруч з нею йшов Саша, тримаючись за руку.

Beside her walked Sasha, holding her hand.

Він посміхався, але Олена помітила нервовість у його очах.

He was smiling, but Olena noticed nervousness in his eyes.

Саша страждав на хронічне захворювання.

Sasha suffered from a chronic illness.

Його ліки завжди були поруч, але сьогодні сталася біда.

His medication was always nearby, but today something went wrong.

Саша забув їх вдома.

Sasha had forgotten it at home.

Олена помітила, як він починає хвилюватись.

Olena noticed him starting to worry.

Вона насупилась, думаючи, як може врятувати ситуацію, щоб їхній день залишився особливим.

She frowned, thinking about how she could save the situation so their day would still be special.

Олена згадала про Тараса, їхнього друга.

Olena remembered Taras, their friend.

Він працював в аптеці неподалік.

He worked at a pharmacy nearby.

Можливо, він зможе допомогти?

Maybe he could help?

Вона набрала його номер і, швидко пояснивши ситуацію, спитала, чи зможе він знайти ліки.

She dialed his number and, quickly explaining the situation, asked if he could find the medication.

Тарас відповів, що спробує зробити все можливе.

Taras replied that he would try to do everything possible.

Поки вони чекали, Саша дивився на Олену з вдячністю.

While they waited, Sasha looked at Olena with gratitude.

"Не треба залишатися тут через мене", - сказав він, готовий повернутися додому.

"You don't have to stay here because of me," he said, ready to return home.

Олена взяла його за плечі, м'яко погладила: "Все буде добре. Ми разом впораємося".

Olena took him by the shoulders, gently stroking, "Everything will be fine. We will handle this together."

Тарас прибіг якраз вчасно.

Taras arrived just in time.

Його ніс і щоки були червоними від холоду, але в його руці була маленька пляшечка з ліками.

His nose and cheeks were red from the cold, but in his hand was a small bottle of medication.

"Я знайшов її!" - радісно вигукнув він, передаючи її Саші.

"I found it!" he exclaimed joyfully, handing it to Sasha.

Саша негайно прийняв ліки, його обличчя стало спокійнішим.

Sasha immediately took the medicine, and his face became calmer.

Трійця вмостилася на лаві поруч з монастирем, милуючись красою зимового Києва.

The trio settled on a bench near the monastery, admiring the beauty of winter Kyiv.

Сніг тихо падав на землю, а навколо гомонів натовп закоханих.

The snow quietly fell to the ground, and a crowd of lovers chattered around them.

"Дякую, що допомогли", - сказав Саша, вдячно потиснувши руку Тараса.

"Thank you for helping," said Sasha, gratefully shaking Taras' hand.

Олена теж тихо обняла друга: "Без тебе ми б не справились".

Olena also quietly hugged their friend: "Without you, we wouldn't have managed."

Вони сиділи, обіймаючись під снігом, відчуваючи теплі хвилі дружби і любові.

They sat, hugging under the snow, feeling warm waves of friendship and love.

Того дня Олена зрозуміла, що просити допомогу — це сміливість.

That day, Olena understood that asking for help is courage.

А Саша наповнився вдячністю за тих, хто був поруч.

And Sasha was filled with gratitude for those who were near.

Тихий дзвін монастирських дзвонів наповнив повітря.

The quiet ringing of monastery bells filled the air.

Це був день любові: не лише романтичної, але й дружньої, яка долає всі перешкоди.

It was a day of love: not just romantic, but also friendly, overcoming all obstacles.