За вікном кружляв сніг, тихо мріяв над містом Лева, коли у дитячому будинку розпочиналась підготовка до вистави на День Святого Валентина.

Outside the window, snow swirled, dreaming quietly over the Mistom Leva, as preparations for the St. Valentine's Day performance began in the orphanage.

У кімнаті, де малі актори готувалися до виступу, вирувала жива атмосфера.

In the room where the young actors were getting ready, a lively atmosphere prevailed.

Зал був прикрашений паперовими сердечками й червоними стрічками, що створювали теплу атмосферу всередині, всупереч звукам холодного вітру, який шелестів за вікнами.

The hall was decorated with paper hearts and red ribbons, creating a warm atmosphere inside, despite the sounds of the cold wind rustling against the windows.

Серед усіх діток виділявся Олег, який стояв трохи осторонь.

Among all the children, Oleh stood out slightly apart.

Йому було одинадцять, і він завжди був тихим та мрійливим хлопчиком.

He was eleven and always a quiet and dreamy boy.

Він завжди малював у своєму блокноті, мріючи стати артистом.

He was constantly drawing in his notebook, dreaming of becoming an artist.

Але цього разу його бажання було кудись відійти, адже невпевненість в собі не давала спокою.

But this time his desire seemed to fade away because self-doubt gave him no peace.

Катерина, на противагу, була яскравою зірочкою цієї вистави.

Kateryna, in contrast, was the bright star of this performance.

Вона обожнювала організовувати і вести усі перформанси.

She loved organizing and leading all the performances.

Проте і вона ховала страх не виправдати сподівань своїх однолітків.

However, she too hid the fear of not living up to her peers' expectations.

– Олеже, – підбігла до хлопчика Катерина, тримаючи блокнот із розкладом репетицій.

"Olezhe," Kateryna ran up to him, holding a notebook with the schedule of rehearsals.

– Я думаю, ти маєш взяти участь у нашій виставі.

"I think you should take part in our performance.

Це твій шанс показати себе.

It's your chance to show yourself."

Олег порився до відповіді, але слова не знаходилися на язику.

Oleh struggled to respond, but the words wouldn't come to his tongue.

Він боявся зганьбитися, боявся, що помилки зроблять його посміховиськом.

He was afraid of embarrassing himself, afraid that mistakes would make him a laughing stock.

Але бажання взяти участь було сильнішим за страх.

But the desire to participate was stronger than his fear.

– Добре, я спробую, – нарешті відповів він тихо.

"Alright, I'll try," he finally whispered.

Розпочалися репетиції.

Rehearsals began.

Їх проводили у невеликій, але затишній залі, де стіни завішував легкий сніжний відблиск з вікон.

They were held in a small but cozy hall, where the walls were adorned with the light snowy reflection from the windows.

Катерина допомагала кожному розкрити свої сильні сторони, й особливо звертала увагу на Олега, чергуючи складні моменти з простішими, аби підбадьорити його.

Kateryna helped each one reveal their strengths, paying special attention to Oleh, alternating difficult moments with easier ones to encourage him.

Перед генеральною репетицією він хвилювався найбільше.

Before the dress rehearsal, he was the most anxious.

Серце билося швидше, ніж коли небудь.

His heart raced faster than ever.

І ось, у важливий момент, нерви взяли гору — він помилився.

And then, at the crucial moment, his nerves got the better of him — he made a mistake.

– Не хвилюйся, Олеже, – підбадьорила Катерина.

"Don't worry, Olezhe," Kateryna reassured him.

– Це лише репетиція!

"It's just a rehearsal!

Ми зможемо зробити цю помилку частиною твого виступу.

We can make this mistake part of your performance.

Довіряй собі.

Believe in yourself."

Олег зібрав всю свою волю в кулак.

Oleh gathered all his willpower.

Коли настала мить остаточного виступу, він вийшов на сцену, освітлену теплим світлом ламп.

When the moment of the final performance came, he stepped onto the stage, illuminated by the warm light of the lamps.

Помилка стала частиною номеру, ніби так було задумано.

The mistake became part of his act, as if it was meant to be.

Глядачі аплодували, обличчя дітей засяяли від радості.

The audience applauded, and the faces of the children shone with joy.

Коли вони вклонилися, зал вибухнув оплесками.

When they bowed, the hall erupted in applause.

Олег відчув, як упевненість заповнює його.

Oleh felt confidence fill him.

Він зрозумів, що навіть помилки можуть прикрасити виступ.

He realized that even mistakes can enhance a performance.

Катерина посміхалася, розуміючи, що справжня сила лідерства полягає у вмінні підтримувати інших і бути гнучким.

Kateryna smiled, understanding that true leadership lies in the ability to support others and be flexible.

Цей виступ став не просто святом — це було справжнім тріумфом над страхами, і кожен з них здобув щось більше, ніж просто оплески групи глядачів.

This performance became not just a celebration — it was a true triumph over fears, and each of them gained something more than just the applause of the audience.

За вікном знову закружляв сніг, але цього разу він здавався теплим.

Outside the window, the snow swirled again, but this time it seemed warm.