Заметіль Києва зимового ранку розгорнула свою ковдру над містом.

The snowstorm over Kyiv on a winter morning spread its blanket over the city.

Холодний вітер обдував обличчя перехожих, а земля під ногами зісковзувала тонким шаром льоду.

A cold wind blew on the faces of passers-by, and the ground beneath their feet slipped with a thin layer of ice.

У центрі цього міського джунглю мешкав Святослав.

Sviatoslav lived in the center of this urban jungle.

Високі будівлі кидали довгі тіні на його страхи та недуги.

Tall buildings cast long shadows over his fears and ailments.

Святослав, зі зростом як у дуба і поглядом, гострим, мов лезо, відчував, як сили полишають його.

Sviatoslav, tall as an oak with eyes sharp as a blade, felt his strength leaving him.

Невідомий біль, що йому здавався спочатку простою слабкістю, з кожним днем ставав гострішим.

An unknown pain, which at first seemed like mere weakness, grew sharper with each passing day.

Святослав, завжди вірив, що зможе сам розв'язати будь-які проблеми.

Sviatoslav had always believed that he could solve any problems on his own.

Але тепер перед ним стояла стіна - висока і нездоланна.

But now, he faced a wall - high and insurmountable.

Щоденні прогулянки через хаотичні вулиці Києва тепер здавались важкою ношею.

Daily walks through the chaotic streets of Kyiv now seemed like a heavy burden.

Реклама клінік миготіла на табличках та вікнах будівель, але ціни там були, як вершини небес.

Clinic advertisements flashed on signs and windows of buildings, but the prices there were as high as the heavens.

Одного сірого ранку, роздумуючи серед натовпу на підземній, Святослав зрозумів, що йому потрібна допомога.

One gray morning, while pondering among the crowd in the underground, Sviatoslav realized he needed help.

І той, до кого він нещодавно навіть боявся звернутись, продовжував сидіти в його думках.

And the person he was recently even afraid to contact continued to linger in his thoughts.

Іван, старий друг, працював у клініці.

Ivan, an old friend, worked at a clinic.

Вони не розмовляли з часів юнацького конфлікту, але ідея написати Івану не полишала.

They hadn't spoken since a youthful conflict, but the idea of writing to Ivan wouldn't leave him.

Зваживши всі «за» та «проти», Святослав, гордий на свій характер, зібрався з думками.

Having weighed all the pros and cons, Sviatoslav, proud by nature, gathered his thoughts.

Вечором, сидячи вдома, він узяв телефон і написав.

In the evening, sitting at home, he picked up the phone and wrote.

Повідомлення коротше не існувало: "Привіт, Іване.

There couldn't have been a shorter message: "Hi, Ivan.

Мені потрібна твоя допомога.

I need your help."

"Наступного ранку все змінювалось.

The next morning, everything began to change.

Іван відповів теплим тоном.

Ivan responded with a warm tone.

Слова підтримки чудили тепло в душі.

Words of support brought warmth to his soul.

Він вмився морозною водою і, наділившись сміливістю, вирушив до клініки, де працював Іван.

He washed his face with icy water and, filled with courage, headed to the clinic where Ivan worked.

У коридорі клініки, серед пацієнтів та лікарів, Святослав побачив Івана.

In the clinic's corridor, among patients and doctors, Sviatoslav saw Ivan.

Зустрівшись, обидва чоловіки зрозуміли, що минулим сваркам місце лише в минулому.

Meeting each other, both men understood that past quarrels belonged only to the past.

Після короткого обійму Іван провів Святослава до кабінету до Даші.

After a brief hug, Ivan led Sviatoslav to Dasha's office.

Даша, молода лікарка з теплим серцем, вислухала, провела огляд і обережно пояснила Святославові його стан.

Dasha, a young doctor with a warm heart, listened, examined, and carefully explained Sviatoslav's condition.

Діагноз ніколи не був чуттєвим, але її слова крізь огороджені страхи проходили, як промінь світла.

The diagnosis was never pleasant, but her words pierced through the guarded fears like a beam of light.

Святослав почав лікування.

Sviatoslav began treatment.

Кожен день ставав кроком вперед.

Every day became a step forward.

Він зрозумів, що іноді допомога ближніх - це не слабкість, а визнання людської природи.

He realized that sometimes seeking the help of others is not a weakness, but an acknowledgment of human nature.

Дружба з Іваном розквітла знову, а відносини з оточенням ставали міцнішими.

His friendship with Ivan blossomed once more, and his relationships with those around him grew stronger.

Знайшовши мир в собі, Святослав вчився цінувати кожну мить і глибше роздумувати про значення дружби.

Finding peace within himself, Sviatoslav learned to appreciate every moment and think more deeply about the meaning of friendship.

Вулиці Києва, незважаючи на зиму, здавалися теплішими.

The streets of Kyiv, despite the winter, seemed warmer.

Він знав, що відновлення - це не тільки боротьба з хворобою, але й розвиток вірних зв'язків.

He knew that recovery was not only a struggle against illness but also the development of true connections.