Львів знав, як чарівно розповідати історії, особливо взимку, коли місто вкривала ніжна ковдра снігу.

Lviv knew how to tell stories enchantingly, especially in winter, when the city was covered with a gentle blanket of snow.

Сніжинки м’яко сіли на парасольки гостей фестивалю кави і книжок, що з нетерпінням чекали зустрічі з літературними героями.

Snowflakes gently settled on the umbrellas of the guests of the coffee and book festival, eagerly awaiting meetings with literary heroes.

Олена стояла навпроти сцени, з нетерпінням слухаючи поезії, які читали сучасні українські автори.

Olena stood opposite the stage, eagerly listening to the poetry read by contemporary Ukrainian authors.

В її грудях жевріло бажання долучитися до цього свята слова.

A desire smoldered in her chest to join this festival of words.

Вона мріяла стати справжньою поетесою, але самовпевненість раз у раз колола її віру в себе.

She dreamed of becoming a true poetess, but self-doubt continually pricked her confidence.

Біля книжкових палаток стояв Дмитро.

Near the book stalls stood Dmytro.

Його захоплювало мистецтво та історія, і він прийшов сюди, аби дізнатися більше про українську культуру.

He was captivated by art and history, and he came here to learn more about Ukrainian culture.

В очах хлопця світилися цікавість та хвилювання.

Curiosity and excitement shone in the boy's eyes.

Він полюбляв подібні події, але був невпевнений у своїх навичках спілкування.

He loved such events but was uncertain about his communication skills.

Коли поет завершив читання, зал наповнився оплесками, а Олена, долаючи хвилювання, вирішила залишитися на теплій чашечці кави.

When the poet finished reading, the hall filled with applause, and Olena, overcoming her anxiety, decided to stay for a warm cup of coffee.

Вона підійшла до дальнього столика, де запах кави змішувався з ароматом нових книжок.

She approached a distant table, where the smell of coffee mixed with the aroma of new books.

Дмитро теж підійшов, не наважуючись одразу заговорити.

Dmytro also approached, not daring to speak immediately.

Його погляд впав на Олену, коли вона обережно розкладала книжку перед собою.

His gaze fell on Olena as she carefully laid out a book in front of her.

Він зібрав всю сміливість, яку тільки міг знайти, і зробив крок до неї.

He gathered all the courage he could find and took a step toward her.

«Ви також любите поезію?

"Do you also love poetry?"

» – нарешті запитав він, всміхаючись.

he finally asked, smiling.

Олена підняла на нього очі, в яких змішались подив та інтерес.

Olena raised her eyes to him, where surprise and interest mingled.

«Так», – відповіла вона йому.

"Yes," she replied to him.

– «Моя найулюбленіша – Леся Українка».

"My favorite is Lesya Ukrainka."

Усмішка Дмитра розширилася.

Dmytro's smile widened.

«І моя теж!

"Mine too!

Її вірші змушують хотіти більше знати про нашу історію».

Her poems make me want to learn more about our history."

Цей момент простий, але важливий.

This moment was simple but significant.

Він розтопив лід між ними, і розмова пішла лівіш легко.

It broke the ice between them, and the conversation flowed more easily.

Кавове свято покрито снігом стало місцем, де двоє різних людей зрозуміли, що їхні серця б’ються в одному ритмі.

The coffee festival covered in snow became a place where two different people realized their hearts beat in the same rhythm.

По закінченню фестивалю, залишаючи затишну атмосферу зали та дивлячись, як сніжинки м’яко падають на місто, Олена відчула себе впевненою в своїй мрії.

By the end of the festival, leaving the cozy atmosphere of the hall and watching the snowflakes gently fall on the city, Olena felt confident in her dream.

Дмитро ж вийшов з новим бажанням ділитися своїми відкриттями.

Dmytro left with a new desire to share his discoveries.

Вони обмінялися контактами і запланували ще зустрічі, щоб обмінюватися думками про поезію та історію за чашкою кави.

They exchanged contacts and planned more meetings to exchange thoughts about poetry and history over a cup of coffee.

Львів, вкритий білим ковдрою, тихо відступав, знаючи, що нова дружба вже перегортає новий листок в їхніх життях.

Lviv, covered in a white blanket, quietly withdrew, knowing that a new friendship was already turning a new page in their lives.