У Києві весна принесла трохи тепла, але й багато нових викликів.

In Kyiv, spring brought a bit of warmth but also many new challenges.

Ярослав, Оксана і Максим зібралися в підземному бункері в центрі міста.

Yaroslav, Oksana, and Maksym gathered in the underground bunker in the city center.

Похмуре світло лампи ледве освітлювало ряди з консервами та пакунками круп.

The gloomy light of the lamp barely illuminated the rows of canned goods and packages of grains.

Ярослав завжди дбав про свою родину.

Yaroslav always cared for his family.

Він був обережним і передбачливим.

He was cautious and prudent.

Зараз, напередодні Великодня, він думав про те, як забезпечити рідних усім необхідним.

Now, on the eve of Easter, he thought about how to provide his loved ones with everything they needed.

Поруч крутилися люди, захоплені в тиску та гомоні пошуків.

Nearby, people were bustling around, caught up in the pressure and buzz of their searches.

Всі намагалися знайти щось корисне для святкового столу.

Everyone was trying to find something useful for the holiday table.

“Оксано, подивися, чи залишилася ще гречка”, — звернувся Ярослав до сестри.

"Oksana, see if there is any buckwheat left," Yaroslav addressed his sister.

Вона кивнула і швидко пішла вперед.

She nodded and quickly moved ahead.

Ярослав кидав оком на полиці.

Yaroslav glanced at the shelves.

Запаси були обмежені.

Supplies were limited.

Йому здавалося, що час від часу полиці аж трусяться від напруги.

He felt that from time to time the shelves almost trembled from tension.

Раптом до нього підійшов Максим.

Suddenly, Maksym approached him.

“Там на вході бачив родину Залізняків.

"I saw the Zalizniak family at the entrance.

Вони нічого не знайшли,” — сказав він тихо, майже шепотом.

They didn't find anything," he said quietly, almost in a whisper.

Ярослав зупинився.

Yaroslav paused.

Він добре знав Залізняків.

He knew the Zalizniaks well.

Це була хороша сім'я, завжди готова допомогти іншим.

They were a good family, always ready to help others.

Його серце стислося.

His heart ached.

Він знав, що кошики його сім’ї можуть бути повними, але душа підказувала щось інше.

He knew that his family's baskets might be full, but his conscience was telling him something else.

“Ми повинні поділитися,” — тихо сказав Ярослав, дивлячись на Оксану, коли вона повернулася з пакетом гречки.

"We must share," Yaroslav said quietly, looking at Oksana when she returned with a package of buckwheat.

“Великдень — це час, коли потрібно допомагати.”

"Easter is a time when we need to help."

Оксана замислилася, а потім кивнула з розумінням.

Oksana thought for a moment, then nodded in understanding.

Вони поділилися часткою запасів з родиною Залізняків.

They shared part of their supplies with the Zalizniak family.

Удома, в бункері, родини зібралися разом.

At home, in the bunker, the families gathered together.

Святковий стіл не був щедрим, але був теплим і дружнім.

The holiday table was not bountiful, but it was warm and friendly.

Ярослав зрозумів важливість підтримки громади.

Yaroslav understood the importance of community support.

Всі розуміли, що разом вони сильніші.

Everyone realized that together they were stronger.

Зігрівали один одного історіями та сміхом.

They warmed each other with stories and laughter.

Завдяки спільним зусиллям Великдень відчувався яскраво.

Thanks to their joint efforts, Easter felt bright.

Незважаючи на складні умови, світло взаємодопомоги перетворило сірість буднів.

Despite difficult conditions, the light of mutual assistance transformed the grayness of everyday life.

Ярослав більше не вагався.

Yaroslav no longer hesitated.

Він знав, що спільність і щедрість творять дива навіть у найтемніших місцях.

He knew that community and generosity work miracles even in the darkest places.