Сонце м’яко освітлювало кімнату лікарні через великі вікна, заливаючи її теплом і спокоєм.

The sun gently illuminated the hospital room through the large windows, filling it with warmth and tranquility.

Весна навколо приносила нове життя, а квітучі вишні утворювали рожевий килим у саду біля лікарні.

The surrounding spring brought new life, and the blooming cherry trees formed a pink carpet in the garden next to the hospital.

В середині кімнати стояла Оксана, злегка втомлена, але щаслива.

In the middle of the room stood Oksana, slightly tired but happy.

Поруч із нею був її чоловік Михайло, тримаючи їхнього новонародженого сина.

Beside her was her husband, Mykhailo, holding their newborn son.

Його обличчя світилося від радості, але глибоко в очах можна було прочитати трішки тривоги.

His face beamed with joy, but deep in his eyes, a hint of anxiety could be read.

"Йдемо до тата," тихо сказала Оксана, передаючи дитину Михайлу.

"Let's go to daddy," Oksana quietly said, handing the baby to Mykhailo.

"Він так чекав цієї миті."

"He has been waiting for this moment."

Михайло обережно взяв малюка на руки.

Mykhailo carefully took the baby into his arms.

Він відчував, як серце билося швидше, занурюючись у ролі батька.

He felt his heart beat faster as he delved into the role of a father.

Оксана спостерігала за ним з теплотою і надією, відчуваючи підтримку та любов.

Oksana watched him with warmth and hope, feeling his support and love.

Тим часом, у кутку кімнати стояв Юрій, брат Оксани.

Meanwhile, in the corner of the room stood Yuriy, Oksana's brother.

Він завжди був її захисником і другом.

He had always been her protector and friend.

Сьогодні він щиро радів за неї, але в глибині душі таїлося почуття заздрості.

Today, he sincerely rejoiced for her, but deep down, there was a lingering feeling of envy.

Він самотній і бажає теж знайти таке щастя.

He was lonely and wished to find such happiness too.

Іноді йому здавалося, що Михайло займає його місце біля сестри.

Sometimes, it seemed to him that Mykhailo was taking his place next to his sister.

Михайло поглянув на Юрія і на мить відчув деяку недовіру.

Mykhailo glanced at Yuriy and momentarily felt some mistrust.

Йому здалося, що підтримка брата Оксани була така щиросердна, що майже переходила межу між дружністю та суперництвом.

It seemed to him that Oksana's brother's support was so heartfelt that it almost crossed the line between friendliness and rivalry.

Він вирішив не мовчати.

He decided not to remain silent.

"Юрію, можна поговорити?" - запитав Михайло, коли Оксана заснула поруч з ліжечком.

"Yuriy, can we talk?" Mykhailo asked when Oksana fell asleep next to the crib.

Юрій кивнув і вийшов з ним до невеликого балкона.

Yuriy nodded and stepped out with him onto the small balcony.

Там, серед майорів квітучих дерев, вони нарешті висловили все, що накопичилося в їхніх серцях.

There, among the lush blooming trees, they finally expressed everything that had built up in their hearts.

"Знаєш," - почав Юрій, не наважуючись подивитися прямо в очі, - "я завжди трохи заздрив тобі.

"You know," Yuriy started, not daring to look directly in the eyes, "I've always been a bit envious of you.

Ти маєш те, чого я завжди бажав..."

You have what I've always wanted..."

Михайло вдихнув глибше.

Mykhailo took a deeper breath.

"Я теж нервую. В новій ролі важко.

"I'm nervous too. It's hard in this new role.

Але я не бажаю триматися один,' - сказав він.

But I don't want to hold on alone," he said.

"Мені твоя підтримка важлива, як ніколи."

"I need your support more than ever."

Їхня розмова тривала, поки не заповнила увесь простір між ними чесністю і примиренням.

Their conversation continued until honesty and reconciliation filled the entire space between them.

Вони побачили, як весна навколо символізувала новий початок, не лише для Михайла і його нової родини, але й для їхнього братського зв'язку.

They saw how the surrounding spring symbolized a new beginning, not only for Mykhailo and his new family but also for their brotherly bond.

Коли вони повернулися до кімнати, Михайло почувався впевненіше.

When they returned to the room, Mykhailo felt more confident.

Він знав, що зараз готовий стати тим татом, якого мріяла побачити в ньому Оксана.

He knew he was now ready to become the father Oksana had dreamed he'd be.

І Юрій теж знайшов своє місце – як брат, друг, підтримка.

And Yuriy also found his place — as a brother, a friend, a support.

Маленька родина стояла на початку нової страшенної пригоди, об’єднана і щира.

The small family stood at the start of a new adventurous journey, united and sincere.

Наступного дня був Великдень.

The next day was Velykden (Easter).

Усі родини об’єдналися в лікарняній каплиці, аби відсвяткувати це світле свято.

All the families gathered in the hospital chapel to celebrate this bright holiday.

Михайло з посмішкою дивився на свою дитину, знаючи, що любов і сім'я — це найцінніше.

Mykhailo smiled at his child, knowing that love and family are the most precious things.

Юрій стояв поруч, вдячний за спокій і розуміння.

Yuriy stood beside him, grateful for the peace and understanding.

Таким був початок весни – з новою надією та новим життям.

Such was the beginning of spring — with new hope and new life.