У теплому Lviv Coffee Roastery завжди пахло свіжомеленими зернами.

In the warm Lviv Coffee Roastery there was always the smell of freshly ground beans.

Шум віддаленої розмови, сміху, і звуку кавомолок створював затишну атмосферу.

The noise of distant conversations, laughter, and the sound of coffee grinders created a cozy atmosphere.

Це місце мало особливе значення для Надії та Олеся.

This place held special significance for Nadiia and Oles.

Коли вони були молодшими, їхня бабуся приводила їх сюди на кекс і какао після церкви на Великдень.

When they were younger, their grandmother would bring them here for cake and cocoa after church on Easter.

Ті часи залишилися в пам'яті лише теплими спогадами.

Those times remained in their memory as only warm recollections.

Сьогодні Надія сиділа за знайомим столиком біля вікна, де її брата Олеся ще не було.

Today, Nadiia was sitting at a familiar table by the window, where her brother Oles had yet to arrive.

Вона хвилювалася через нещодавню сварку з ним.

She was worried about the recent argument with him.

Великдень наближався, і їй було важливо відродити сімейні традиції.

Easter was approaching, and it was important for her to revive family traditions.

Незважаючи на це, Олесь останнім часом відмовлявся від участі, вважаючи традиції застарілими.

Despite this, Oles had recently refused to participate, considering the traditions outdated.

"Не вписуються в мій стиль життя," – сказав він.

"They don't fit my lifestyle," he had said.

Надія це дуже розчарувало.

Nadiia was very disappointed by this.

Нарешті, двері відчинилися, і з'явився Олесь.

Finally, the door opened, and Oles appeared.

Його обличчя було невимушеним, але видно було, що турбота була в його очах.

His face was casual, but it was evident that there was concern in his eyes.

Він сів навпроти Надії.

He sat down across from Nadiia.

Вони обмінялися поглядами, і Надія навела атмосферу дзвінким голосом: "Пам'ятаєш, як ми з бубусею ходили сюди на каву?

They exchanged glances, and Nadiia lightened the mood with a ringing voice: "Do you remember how we went here with grandma for coffee?"

"Олесь кивнув, на секунду забуваючи свої сумніви.

Oles nodded, momentarily forgetting his doubts.

"Так, вона завжди брала для нас особливі писанки," – сказав він, усміхаючись.

"Yes, she always brought us special pysanky," he said, smiling.

Надія відчувала, що цей момент важливий.

Nadiia sensed that this moment was important.

"Вже скоро Великдень, Олеся.

"Easter is coming soon, Oles.

Я хочу, щоб ми були разом з родиною, як колись.

I want us to be together with the family, like before.

Розумію, що ти змінився, у тебе тепер своє життя.

I understand you've changed, you have your own life now.

Але традиції – це також про те, щоб бути разом," – Надія говорила щиро, її голос був сповнений теплом і надією.

But traditions are also about being together," Nadiia spoke sincerely, her voice filled with warmth and hope.

Вдивляючись в очі сестри, Олесь відчув, як боротьба всередині нього слабшає.

Looking into his sister's eyes, Oles felt the struggle inside him begin to fade.

Він пригадав їхню бабусю, її розповіді про минуле, її лагідність.

He recalled their grandmother, her stories about the past, her gentleness.

Ці спогади були для нього важливі.

These memories were important to him.

"Добре, Надю.

"Alright, Nadia.

Я прийду.

I will come.

Ми можемо піти на компроміс.

We can find a compromise.

Додамо щось нове до традицій, щоб вони пасували нам обом," – сказав він нарешті, з полегшенням у голосі.

We'll add something new to the traditions, so they suit both of us," he finally said, relief in his voice.

Надія усміхнулася, відчуваючи, як її серце наповнюється радістю.

Nadiia smiled, feeling her heart fill with joy.

Вони знайшли спільну мову.

They had found common ground.

Вони домовилися піти додому і допомогти Катерині підготовитися до свята.

They agreed to go home and help Kateryna prepare for the holiday.

Весняне сонце м'яко падало на їхні обличчя, коли вони вийшли з кав'ярні.

The spring sun gently fell on their faces as they left the café.

Вони знали, що разом зможуть поєднати традиції з новими моментами.

They knew that together they could blend traditions with new moments.

І це було для них найважливішим.

And that was the most important thing for them.