Сонце вже підходило до горизонту, і небо над Карпатами зафарбувалось у теплі відтінки помаранчевого та рожевого.

The sun was already nearing the horizon, and the sky over the Karpaty was painted in warm shades of orange and pink.

Івана Купала наближалася — час, коли природа оживала, а серця людей відкривалися новому.

Ivana Kupala was approaching—a time when nature came to life, and people's hearts opened to new things.

Село прокидалося від святкових приготувань: повсюди чулися звуки бубнів, сміх та жарти.

The village was waking up to festive preparations: everywhere could be heard the sounds of drums, laughter, and jokes.

Андрій стояв неподалік дерев’яного майданчика, де вже палили великий вогньовий хрест.

Andriy stood near a wooden platform, where a large bonfire cross was already burning.

Він зостережливий, сумлінний чоловік, зосереджений на роботі з деревом.

He was a cautious, diligent man, focused on working with wood.

Його руки мали створити паркан для сцени, але думки були далеко: він хотів створити щось надзвичайне, що надихало б.

His hands were meant to create a fence for the stage, but his thoughts were far away: he wanted to create something extraordinary, something that would inspire.

Трохи далі, Оксана, вільна духом мандрівниця, ходила стежками села.

A bit further away, Oksana, a free-spirited traveler, walked the village paths.

Вражена його красою, вона записувала нотатки у свій журнал, шукаючи ті особливі моменти, що наповняють життя сенсом.

Enchanted by its beauty, she was jotting notes in her journal, searching for those special moments that give life meaning.

Вона прагнула поринути в культуру по-справжньому, залишити за плечима мітки туриста.

She longed to dive truly into the culture, leaving behind the marks of a tourist.

Коли їхні шляхи перетнулися, Андрій, намагаючись стримати своє хвилювання, першим мовив: "Це ваш перший Івана Купала?

When their paths crossed, Andriy, trying to curb his excitement, spoke first: "Is this your first Ivana Kupala?"

" Оксана з посмішкою відповіла: "Так, шукаю натхнення і хочу дізнатися більше про ваші звичаї.

Oksana replied with a smile: "Yes, I'm looking for inspiration and want to learn more about your customs."

"Андрій побачив у ній той самий інтерес, що був важливим для нього.

Andriy saw within her the same interest that was important to him.

Він зважився поділитися своїми знаннями.

He dared to share his knowledge.

"Я можу показати вам, як ми врізаємо свічки для вінків," — сказав він, озираючись на здивовану Оксану.

"I can show you how we carve candles for wreaths," he said, looking back at a surprised Oksana.

Разом вони створювали вінки, розмовляючи про життя, мрії і традиції.

Together they crafted wreaths, talking about life, dreams, and traditions.

Живописні види Карпат, щебетання птахів, густий аромат трав — усе це їх супроводжувало.

The picturesque views of the Karpaty, birds chirping, and the thick aroma of herbs—all accompanied them.

З часом Андрій розповів їй про своє бажання створити щось більше, ніж лише дерев'яні вироби — витвір, що передавав би його відчуття свята.

Over time, Andriy shared with her his desire to create something more than just wooden products—a creation that would convey his festive feelings.

Прокинувшись, Оксана відчула в Андрієві не лише майстра, а й справжню людину.

Waking up, Oksana saw in Andriy not just a craftsman, but a true person.

Вона вирішила залишитись і зрозуміти цей світ ще глибше.

She decided to stay and understand this world even deeper.

А в ніч на Івана Купала, коли палали багаття, вони сіли разом на поляну.

And on the night of Ivana Kupala, as the bonfires burned, they sat together in a meadow.

І зірки світлом своїм квітила ніч.

And the stars shone their light, illuminating the night.

Від вогню і тепла, Андрій нарешті відкрив своє серце, а Оксана знайшла в цьому місці дещо більше, ніж сподівалася.

From the fire and warmth, Andriy finally opened his heart, and Oksana found something more in this place than she had hoped.

Обидва навчилися не поспішати, цінувати момент і відкриватися один одному.

Both learned not to rush, to value the moment, and to open up to each other.

Тепер їхні погляди зустрічалися частіше, а серця співали одну мелодію.

Now their gazes met more often, and their hearts sang the same melody.

І Карпати, як величезний мовчазний свідок, берегли їхню таємницю, що стала початком нового, чудового життя в гармонії з традиціями і власними почуттями.

And the Karpaty, as a huge silent witness, kept their secret, which became the beginning of a new, wonderful life in harmony with traditions and their own feelings.