Сонце постійно світило над арктичною тундрою, не заходячи ні на мить.

The sun shone constantly over the Arctic tundra, never setting for a moment.

Це було літо, проте холоднеча і крига брали своє у цьому віддаленому куточку світу.

It was summer, yet the cold and ice took their toll in this remote corner of the world.

Олена стояла біля вікна дослідницької станції і вдивлялася в неосяжну білизну.

Olena stood by the window of the research station, gazing into the vast whiteness.

Поруч із нею був Микола, її партнер і вірний помічник у всьому.

Beside her was Mykola, her partner and faithful assistant in everything.

Вони звикли до самотності цього місця, та це літо було іншим.

They had grown accustomed to the solitude of this place, but this summer was different.

Після втрати батьків, до них прибув молодший брат Олени, Петро.

After the loss of her parents, Olena's younger brother, Petro, came to stay with them.

Йому всього чотирнадцять, але на його обличчі видно важку печать суму.

He was only fourteen, but his face bore the heavy mark of sorrow.

Олена розуміла, що зараз йому потрібна родина більше, ніж будь-коли.

Olena understood that he needed family now more than ever.

Вона взяла на себе відповідальність піклуватися про нього, але насправді турбувалася, як це вплине на їхню роботу.

She took on the responsibility of caring for him, but was genuinely worried about how it would affect their work.

Микола мав свої побоювання.

Mykola had his own concerns.

"Як ти можеш залучати його до наших досліджень, це ж небезпечно", – казав він.

"How can you involve him in our research? It's dangerous," he said.

Але Олена наполягала: "Це допоможе йому, дасть відчуття користі".

But Olena insisted: "It will help him, give him a sense of purpose."

Перші дні були важкими.

The first days were tough.

Петро часто сидів осторонь, не знаходячи сил на розмови.

Petro often sat aside, lacking the energy for conversation.

Олена намагалася залучити його в маленькі завдання, як-от спостереження і запис кліматичних змін.

Olena tried to involve him in small tasks, like observing and recording climate changes.

Він неохотно погоджувався.

He reluctantly agreed.

Постійний звук вітру і самотність місця пригнічували його, а той перший тиждень видався нескінченним.

The constant sound of the wind and the solitude of the place weighed on him, making that first week seem endless.

Одного вечора все змінилося.

One evening, everything changed.

Олена вийшла назовні, щоб забрати прибори з вимірювання температури.

Olena went outside to retrieve the temperature measuring instruments.

Далеко на горизонті, вона побачила рух.

Far on the horizon, she saw movement.

Це був білий ведмідь.

It was a white bear.

Тварина могла бути небезпечною, якщо наблизиться до станції.

The animal could be dangerous if it approached the station.

Швидко повернувшись всередину, вона розповіла про це Миколі і Петру.

Quickly returning inside, she told Mykola and Petro about it.

Вона мала прийняти рішення.

She had to make a decision.

Ведмеді не підходять близько, але буває різне.

Bears don't often come close, but anything can happen.

Їхні дослідження важливі, але найголовніше для неї – безпека Петра.

Their research was important, but Olena's top priority was Petro's safety.

"Йдемо всередину, зачиняємо всі двері", – наказала вона.

"Let's go inside, lock all the doors," she commanded.

За допомогою Миколи, вони організували невеликий безпечний простір.

With Mykola's help, they organized a small safe space.

Петро міцно заспаний у ковдрі, дивився на старшу сестру з довірою.

Wrapped tightly in a blanket, Petro looked at his older sister with trust.

Через декілька годин ведмідь зник.

After a few hours, the bear disappeared.

Олена полегшилася, коли небезпека минула.

Olena felt relieved when the danger had passed.

Усі троє сіли разом за столом.

The three of them sat together at the table.

Тягучий звук вітру тепер здавався майже заспокійливим.

The drawn-out sound of the wind now seemed almost soothing.

"Що ми робитимемо далі?" – запитав Петро.

"What will we do next?" asked Petro.

"Будемо обережнішими," – відповіла Олена, усміхаючись.

"We'll be more cautious," Olena replied, smiling.

Микола кинув на неї погляд, повний розуміння.

Mykola gave her a look full of understanding.

Так бурхливий епізод став новим початком для них усіх.

Thus, the turbulent episode became a new beginning for all of them.

Олена навчилася бути не тільки вченим, але й сестрою, яка вміє збалансувати родинні обов'язки і професійні виклики.

Olena learned to be not just a scientist, but a sister who can balance family duties and professional challenges.

Вона зрозуміла, що їхня родина тепер зростає, і це приносить нову силу.

She realized that their family was now growing, bringing new strength.

Микола теж знайшов у Петрі не просто підлітка, а друга.

Mykola too found in Petro not just a teenager, but a friend.

Коли наступного ранку сонце знову не зайшло за небосхил, вони разом зустрічали білий світ нового дня, впевнені, що разом можуть долати будь-які перешкоди.

When the next morning the sun didn't set over the horizon, they greeted the white world of a new day together, confident that together they could overcome any obstacles.