Літо у психіатричному відділенні було зовсім іншим, ніж за його стінами.

Summer in the psychiatric ward was entirely different from outside its walls.

Вересклі фарби природи здавалися віддаленими.

The vivid colors of nature seemed distant.

Тут, у стерильному приміщенні, час зупинився.

Here, in the sterile environment, time had come to a standstill.

Через велике вікно в кімнаті Дми́тра можна було побачити сад, де буяв зелений мир і мовчазна квіткова радість.

Through the large window in Дмитро's room, one could see a garden, where a green peace and silent floral joy thrived.

Дми́тро сидів на ліжку, заглиблений у свої думки.

Дмитро sat on the bed, absorbed in his thoughts.

Його душа блукала у чужих місцях, далеких від теперішнього.

His soul wandered to unfamiliar places, far from the present.

Її шматки ніби розвіяло вітром.

It seemed as if pieces of it had been scattered by the wind.

Того дня до нього прийшла Оксана.

That day, Оксана came to visit him.

Вона не могла залишити брата наодинці з його страхами.

She couldn't leave her brother alone with his fears.

Її почуття провини були великим тягарем — чому ж вона раніше нічого не помічала?

Her feelings of guilt were a heavy burden—why hadn't she noticed anything earlier?

— Дми́тро, це я, Оксана, — тихо сказала вона, сідаючи на край ліжка.

"Дмитро, it's me, Оксана," she said softly, sitting on the edge of the bed.

Він не відповів.

He didn't respond.

Його очі дивилися крізь неї, як крізь прозорий туман.

His eyes looked through her as if through a transparent mist.

Оксана здригнулася від болю, коли помітила, як далеко він був від її досягу.

Оксана shuddered with pain when she realized how far he was from her reach.

Але надія в її душі не згасала.

But the hope in her soul did not fade.

— Пам'ятаєш наше літо на селі? — спробувала вона розворушити спогади.

"Do you remember our summer in the village?" she tried to stir his memories.

— Як ми збирали полуниці на полі й робили варення з мами?

"How we picked strawberries in the field and made jam with mom?"

Дми́тро на мить зупинив погляд на її обличчі.

Дмитро momentarily rested his gaze on her face.

Пом'якшилися риси його обличчя, і з'явився тінь усмішки.

His facial features softened, and a shadow of a smile appeared.

— Варення... — тихо сказав він. — Солодке варення...

"Jam..." he said quietly. "Sweet jam..."

Це був перший крок назад додому.

It was the first step back home.

Оксана стиснула його руку, намагаючись передати тепло і силу.

Оксана squeezed his hand, trying to convey warmth and strength.

Вона знала, що цей момент важливий.

She knew this moment was important.

Вони сіли біля вікна, насолоджуючись ніжним світлом дня і ароматами літнього саду.

They sat by the window, enjoying the gentle light of the day and the aromas of the summer garden.

Оксана розповідала ще більше спогадів: про їхні прогулянки лісом, про сніданки на траві, і про братерську підтримку, яку вони завжди відчували.

Оксана shared more memories: about their walks in the forest, breakfasts on the grass, and the sibling support they always felt.

Крок за кроком, Дми́тро повертався.

Step by step, Дмитро was returning.

Його погляд став яснішим, і він почав пізнавати сестру.

His gaze became clearer, and he began to recognize his sister.

Оксана бачила зміну в ньому і відчула, що вони не одні у цій боротьбі.

Оксана noticed the change in him and felt that they were not alone in this fight.

— Я знаю, ти тут, — сказав Дми́тро. — Відчуваю.

"I know you're here," Дмитро said. "I feel it."

Оксана посміхнулася крізь сльози, сповнена надією.

Оксана smiled through her tears, filled with hope.

Вона знала, що це тільки початок, але була впевнена, що зможе допомогти брату знайти шлях до зцілення.

She knew it was just the beginning, but she was confident that she could help her brother find the path to healing.

Разом вони здолають усе.

Together, they would overcome everything.

Літній день наповнював кімнату теплом і світлом, мовчи нагадуючи, що навіть найбільш похмурі моменти можуть розтанути за підтримки і любові.

The summer day filled the room with warmth and light, silently reminding them that even the darkest moments can melt away with support and love.