Старий дерев'яний будинок, котрий бачив уже не одне покоління, стояв серед опалого листя у затишному куточку села.

The old wooden house, which had seen more than one generation, stood amidst fallen leaves in a cozy corner of the village.

Цього осіннього вечора сім'я зібралася навколо великого обіднього столу, вкритого традиційними українськими стравами.

On this autumn evening, the family gathered around a large dining table covered with traditional ukrayinskymy dishes.

Картопля з часником, вареники та борщ залицялися до гостей теплими ароматами, наповнюючи кімнату затишком і бажанням, щоб цей вечір був особливим.

Potatoes with garlic, varenyky, and borscht wooed the guests with warm aromas, filling the room with coziness and a desire for this evening to be special.

Дмитро, старший брат, завжди намагався бути тією гілкою, котра тримає сімейне дерево разом.

Dmytro, the eldest brother, always tried to be the branch that holds the family tree together.

Він сидів на чолі столу, спостерігаючи за обличчями братів і сестри.

He sat at the head of the table, observing the faces of his brothers and sister.

Його місія полягала в тому, щоб об'єднати всіх, як давні килими об'єднують кімнати цього дому.

His mission was to unite everyone, like the old carpets that unite the rooms of this house.

Але Оксана, середня сестра, хотіла лише демонструвати свою незалежність.

But Oksana, the middle sister, only wanted to demonstrate her independence.

Вона була невдоволена тим, що її завжди вважали лише "середньою".

She was displeased with always being considered merely "the middle one."

Ярослав, наймолодший з трьох, сидів з іншого боку столу, хворий на ревнощі до успіхів Дмитра.

Yaroslav, the youngest of the three, sat on the other side of the table, sick with jealousy over Dmytro's successes.

Він відчував себе вічно в тіні брата і намагався довести, що його досягнення також важливі.

He felt perpetually in his brother's shadow and tried to prove that his achievements were also important.

За столом розмова текла неспокійно, як бурхлива вода в потоці.

At the table, the conversation flowed restlessly, like turbulent water in a stream.

Люди жартували, але напруга була відчутна.

People joked, but the tension was palpable.

Дмитро відчув, що це не може тривати далі.

Dmytro sensed that this couldn’t continue.

Він зробив глибокий вдих і сказав: "Я думаю, ми повинні поговорити.

He took a deep breath and said, "I think we need to talk.

Нам потрібно зрозуміти один одного краще.

We need to understand each other better."

"Оксана відклала ложку.

Oksana put down her spoon.

"Ти завжди хочеш керувати всім, Дмитре.

"You always want to control everything, Dmytre.

Я теж щось варта!

I'm worth something too!

" — її голос був твердим і рішучим.

"—her voice was firm and determined.

Ярослав раптом встав.

Yaroslav suddenly stood up.

"Може, почнемо з того, що всі розумілись на мої часті програші?

"Maybe we can start by acknowledging my frequent losses?

Чому завжди так?

Why is it always like this?"

"Дмитро відчув, як кімната загуділа напругою.

Dmytro felt the room buzz with tension.

Він поклав руки на стіл, дивлячись прямо в очі братові й сестрі.

He placed his hands on the table, looking directly into the eyes of his brother and sister.

"Я ніколи не хотів, щоб наші стосунки розлізлися так.

"I never wanted our relationships to fall apart like this.

Але, може, ми занадто мало говоримо про це?

But maybe we talk too little about it?"

"Спершу запанувала тиша.

At first, there was silence.

Потім Оксана перебила її, сказавши: "Давай спробуємо бути справжніми одне з одним.

Then Oksana broke it, saying, "Let's try to be real with each other.

Мені важливо, щоб ви мене почули, а не просто думали, що я примхлива.

It's important to me that you hear me, and not just think I'm being capricious."

"Ярослав повільно сів назад та кивнув.

Yaroslav slowly sat back down and nodded.

"Я не хочу змагатися, Дмитро.

"I don't want to compete, Dmytro.

Я просто хочу вашу підтримку.

I just want your support."

"Того вечора багато було сказано.

That evening, much was said.

Брат і сестри відкрили свої серця, озвучуючи образи, про які боялись говорити.

The brother and sisters opened their hearts, voicing grievances they were afraid to speak about.

Розмова продовжувалась ще довго, а їжа холонуло на тарілках.

The conversation continued long, while the food grew cold on the plates.

У кінці вечора вони все ж таки посміхалися.

By the end of the evening, they were smiling.

Це була не та ідеальна казка, яку колись мріяв зібрати Дмитро.

It wasn't the perfect fairy tale Dmytro once dreamed of gathering.

Але це було щось більше — початок нового розуміння.

But it was something more—a beginning of new understanding.

Вони вирішили зустрічатися частіше, розмовляти відкрито і не відкладувати важливі розмови на завтра.

They decided to meet more often, talk openly, and not put off important conversations for tomorrow.

Листя за вікном повільно падало на землю, й осінь була свідком маленького дива: змінювались не тільки сезони, але й стосунки.

The leaves outside the window slowly fell to the ground, and autumn witnessed a small miracle: it wasn’t just the seasons that changed, but also their relationships.

Дмитро зрозумів, що іноді для того, щоб зцілити, потрібно нарешті зламати мовчання.

Dmytro understood that sometimes, to heal, one must finally break the silence.