Затишний київський кафе біля Майдану Незалежності був наповнений ароматом свіжозвареної кави.

A cozy kyivskyi cafe near Maidan Nezalezhnosti was filled with the aroma of freshly brewed coffee.

Осінні листя за вікном грали золотавими відтінками під лагідним світлом.

Autumn leaves outside the window played with golden hues under the gentle light.

Олена зайшла всередину, обтрусивши невидимий пил з уявного ящика своїх спогадів і сіла за столик біля вікна.

Olena walked inside, shaking off the invisible dust from the imaginary drawer of her memories and sat at a table by the window.

Це був її новий план – знайти натхнення у незвичних місцях.

This was her new plan—to find inspiration in unusual places.

Її набитий скетчбук, завжди поруч, сьогодні вимагав нових вражень.

Her well-worn sketchbook, always by her side, demanded new experiences today.

Олені завжди подобалося малювати краєвиди Києва.

Olena always enjoyed drawing landscapes of Kyiv.

Але останнім часом щось існувало без зміни; щось, здавалось, тягнуло до нового почуття.

But lately, something felt unchanged; something seemed to pull towards a new feeling.

Одного разу, поки вона накреслювала контури Софійської площі, з іншого боку зали з'явився хлопець з книгою.

One day, while she was sketching the outlines of Sofiyska Ploshcha, a young man appeared on the other side of the room with a book.

Це був Тарас, котрий завжди прагнув нових ідей через читання.

It was Taras, who always sought new ideas through reading.

Обернувшись, він помітив Олену та її малюнки і зацікавлено прокашлявся.

Turning around, he noticed Olena and her drawings and cleared his throat with interest.

"Це Софійська площа, так?" — запитав він нерішуче, дивлячись на її малюнок.

"That's Sofiyska Ploshcha, right?" he asked hesitantly, looking at her drawing.

"Так," — відповіла Олена, несподівано для себе відчуваючи готовність до розмови. "Ти любиш Київ?"

"Yes," replied Olena, unexpectedly feeling ready for a conversation. "Do you love Kyiv?"

"Обожнюю," — сказав Тарас, сідаючи поруч. "Завжди знаходжу тут щось нове."

"Absolutely," said Taras, sitting down next to her. "I always find something new here."

Вони почали спілкуватися, обговорюючи Київ та його мальовничі місця.

They began talking, discussing Kyiv and its picturesque spots.

Незабаром обговорення переросло в розмову про життя, творчість і мрії.

Soon, the discussion turned into a conversation about life, creativity, and dreams.

Виявилося, що в них більше спільного, ніж вони уявляли.

It turned out they had more in common than they had imagined.

Олена відчула, як щось змінюється в ній.

Olena felt something change within her.

У спілкуванні з Тарасом вона знайшла щось, чого їй завжди бракувало — розуміння.

In speaking with Taras, she found something she always lacked—understanding.

Вони обмінялися номерами телефонів:

They exchanged phone numbers:

"Може, прогуляємось Києвом разом при іншій зустрічі?" — запропонував Тарас.

"Maybe we could take a walk around Kyiv together another time?" suggested Taras.

"Із задоволенням," — усміхнулася Олена, відчуваючи, як ці слова акуратно вплелися у її життя, мов новий сюжет до її картини.

"With pleasure," Olena smiled, feeling how these words were carefully woven into her life, like a new storyline in her painting.

Після цього зустрічі вони стали частими гостями не лише в кафе, але й у чарівному світі один одного.

After this, their meetings became frequent visits not only to the cafe but also to the magical world of each other.

Олена відкрилася новому і зараз була готова ділити свій світ з кимось ще.

Olena opened herself to something new and was now ready to share her world with someone else.

Її скетчі тепер заповнились не лише архітектурою, а і людьми, яким вона хотіла б сказати "дякую", за те, що вони принесли натхнення у її життя.

Her sketches were now filled not only with architecture but also with the people she wanted to thank for bringing inspiration into her life.