Андрій стояв на порозі мистецької аудиторії в Золотих Воротах парку Києва.

Andriy stood on the threshold of the art auditorium at Zoloti Vorota park in Kyiv.

Осінь прикрасила землю золотими і червоними листям, що хрустіли під ногами студентів, які прямували до університету.

Autumn had adorned the ground with golden and red leaves that crunched under the feet of students heading to the university.

Це був його перший день занять з мистецтва, і серце билося дужче, ніж зазвичай.

It was his first day of art classes, and his heart was beating harder than usual.

Андрій приїхав із маленького села, маючи секретну пристрасть до сучасного мистецтва.

Andriy had come from a small village, harboring a secret passion for contemporary art.

Але його родина завжди цінувала традиційні стилі.

But his family always valued traditional styles.

Андрій хотів справити враження на своїх нових однокласників.

Andriy wanted to impress his new classmates.

У нього була велика мрія — знайти свій власний шлях у мистецтві, але він боявся, що його стиль не сподобається іншим.

He had a big dream—to find his own path in art, but he feared that his style might not appeal to others.

Особливо він переживав через Олену, яка часто говорила про важливість традицій.

He was especially anxious about Olena, who often spoke of the importance of traditions.

На перше завдання Андрій вирішив створити картину, яка поєднала б класичне і сучасне.

For the first assignment, Andriy decided to create a painting that would combine classical and contemporary elements.

Настав момент презентації, і аудиторія зібралася навколо нього.

The moment of presentation arrived, and the audience gathered around him.

Він відкрив полотно, показавши свою роботу.

He unveiled the canvas, revealing his work.

Клас затих.

The class fell silent.

Андрій почувався вразливим, але з надією дивився на Олену та інших студентів.

Andriy felt vulnerable but looked hopefully at Olena and the other students.

Олена підійшла першою.

Olena approached first.

Вона пильно розглядала картину, похитуючи головою.

She closely examined the painting, nodding her head.

Нарешті промовила: "Цікаво.

Finally, she said, "Interesting...

Це нове.

This is new."

" Інші студенти теж почали висловлювати свою думку.

Other students also began to express their opinions.

Деякі були здивовані, деякі навіть захоплені його сміливістю.

Some were surprised, some even impressed by his boldness.

Професор, що уважно слухав, врешті підсумував: "Добре, Андрію.

The professor, who was listening attentively, finally summed up: "Well done, Andriy.

Твоє бажання об'єднати дві епохи заслуговує на похвалу.

Your desire to unite two eras is commendable.

Ти вдало намагаєшся перебудувати мистецтво по-своєму.

You are successfully attempting to rebuild art in your own way."

"Ці слова подарували Андрієві впевненість.

These words gave Andriy confidence.

Він усвідомив, що може слідувати своєму покликанню, не забуваючи про коріння.

He realized that he could follow his calling without forgetting his roots.

Коли він виходив з аудиторії, світ здавався яскравішим.

As he left the auditorium, the world seemed brighter.

Андрій зрозумів, що може створювати унікальні речі, які поєднують традиції й сучасність.

Andriy understood that he could create unique things that combine tradition and modernity.

Тепер він знав, що має право бути собою.

Now he knew he had the right to be himself.

Осіннє сонце лагідно гріло його обличчя.

The autumn sun gently warmed his face.

Андрій усміхнувся, дивлячись на золоте листя, яке обіцянками нового життя пов'язувало його з реаліями та амбіціями.

Andriy smiled, looking at the golden leaves that, with promises of new life, tied him to realities and ambitions.

Його серце було готове до нових відкриттів.

His heart was ready for new discoveries.