Коли сонце почало ховатися за горизонт, Київський центральний поліцейський відділок наповнився звичним гомоном.

When the sun began to hide behind the horizon, the Kyiv Central Police Department was filled with the usual hum.

Осінній холодний вітер приносив запах мокрого листя з вулиці.

The autumnal cold wind brought the scent of wet leaves from the street.

Серед цього кипіння, до відділку зайшла Олена.

Amidst this chaos, Olena entered the department.

Вона була стурбована і злегка трусилася від нервів.

She was worried and slightly trembling from nerves.

Її друг Максим завжди був поруч, намагаючись заспокоїти.

Her friend Maksym was always by her side, trying to calm her down.

"Але ж він ніколи не зникав так раптово," сказала Олена, стискаючи в руках плащ.

"But he never disappeared so suddenly," said Olena, clutching her coat. "

"Петро завжди давав знати, куди їде.

Petro always let me know where he was going."

"Максим підтримував її руку.

Maksym held her hand.

Він був спокійний і впевнений, додаючи Олені сміливості.

He was calm and confident, giving Olena courage.

У поліцейському відділку було людно.

The police department was crowded.

Стіни прикрашали старі афіші, а звук дзвінків і розмов змішувався у хаос.

The walls were adorned with old posters, and the sound of phone rings and conversations mixed into chaos.

Вона підійшла до стійки, де черговий офіцер задумливо дивився на комп'ютер.

She approached the counter where the duty officer was thoughtfully looking at the computer.

"Я хочу заявити про зникнення," сказала Олена чітко, намагаючись зібрати всі сили.

"I want to report a missing person," Olena said clearly, trying to gather all her strength.

Офіцер трохи підняв голову, поглядаючи на неї крізь окуляри.

The officer slightly raised his head, peering at her over his glasses.

"Скільки він зниклий?

"How long has he been missing?"

""Два дні.

"Two days.

Але він ніколи раніше не зникав на стільки довго.

But he has never been gone for so long before.

Це не схоже на нього," наполягла вона.

It's not like him," she insisted.

Максим кивнув, підтверджуючи її слова.

Maksym nodded, confirming her words.

Поліцейський знизав плечима.

The policeman shrugged.

"Можливо, він просто поїхав на пару днів.

"Maybe he just went away for a couple of days.

Це часто трапляється.

It happens often.

Давайте зачекаємо ще трохи".

Let's wait a bit longer."

Олену це не задовольняло.

This did not satisfy Olena.

Вона знала, що щось сталось.

She knew something had happened.

Вона вирішила запитати про старшого офіцера.

She decided to ask for a senior officer.

Через декілька хвилин її привели до начальника відділку.

A few minutes later, she was brought to the department chief.

Його звали офіцер Ковальчук.

His name was Officer Kovalychuk.

Він послухав її історію уважно, запитав декілька уточнюючих запитань.

He listened to her story attentively, asked a few clarifying questions.

"Я розумію ваше занепокоєння," сказав офіцер Ковальчук.

"I understand your concern," said Officer Kovalychuk.

"Збираємо команду і починаємо розслідування.

"We're assembling a team and starting the investigation.

Ми отримали достатньо інформації.

We have gathered enough information."

"Олена відчула легкість.

Olena felt a sense of relief.

Надія знову прокинулася в її душі.

Hope rekindled in her soul.

Незважаючи на це, невизначеність залишалася.

Despite this, uncertainty remained.

Вона вийшла з Максимом на вулицю.

She walked out onto the street with Maksym.

Листя кружляло у повітрі, утворюючи золотий вихр.

The leaves swirled in the air, forming a golden vortex.

Олена зрозуміла, що тепер має достатньо сили, щоб вистояти, і вдячна за підтримку, яку отримала.

Olena realized she now had enough strength to withstand, grateful for the support she received.

"Ми обов'язково знайдемо Петра," сказав Максим.

"We will definitely find Petro," said Maksym.

І хоч шлях попереду був довгим, у неї знову відновилася віра у себе та людей поруч.

And although the path ahead was long, she once again regained her faith in herself and the people around her.

Вітер перестав бути таким холодним, і вона відчула, що навіть у найтяжчі моменти, всередині кожного є достатньо світла і сили, щоб йти далі.

The wind ceased to feel as cold, and she felt that even in the toughest moments, there is enough light and strength within everyone to keep going.