Десь в старих стінах Львівської психіатричної лікарні, де підлога скрипіла під ногами, а коридори відлунювали голосами минулого, працював Димитро.

Somewhere in the old walls of the Lvivskoi Psychiatric Hospital, where the floor creaked underfoot and the corridors echoed with voices from the past, Dymytrо worked.

Він був медбратом, якого знали за його доброту.

He was a nurse known for his kindness.

Але останнім часом його робота ставала дедалі важчею.

However, lately, his job had been becoming increasingly difficult.

На дворі силу набирала осінь, і золоті листя падали з дерев, вкриваючи палісадник поруч з лікарнею.

Autumn was gaining strength outside, and golden leaves were falling from the trees, covering the garden near the hospital.

Димитро дивився у вікно, у його очах були турбота і приховане хвилювання.

Dymytrо looked out the window, with concern and hidden anxiety in his eyes.

Нове рішення адміністрації — впровадження протоколу, що підкреслював швидкість над турботою, стало для нього справжнім викликом.

A new decision by the administration—the introduction of a protocol that emphasized speed over care—became a real challenge for him.

Колега Олена розуміла його переживання.

His colleague Olena understood his concerns.

«Це не правильно», — говорила вона.

"This is not right," she said.

«Пацієнти варті більшого».

"Patients deserve better."

Димитро кивнув, але його погляд залишався задумливим.

Dymytrо nodded, but his gaze remained thoughtful.

Йому довіряли найбільш складні завдання, і він не хотів зрадити ні свої власні принципи, ні людей, які залежали від нього.

He was trusted with the most difficult tasks, and he didn't want to betray either his own principles or the people who depended on him.

А проте, головний лікар Микола не розділяв цю точку зору.

However, the head doctor, Mykola, did not share this point of view.

Він повторював: «Ми мусимо бути ефективними, інакше не виживемо».

He repeated, "We must be efficient, or we won't survive."

У великий залі, де збиралися лікарі й медбрати, докучливий звук клацання клавіатур заповнював простір.

In the large hall where doctors and nurses gathered, the annoying sound of keyboard clattering filled the space.

Димитро вирішив діяти приховано.

Dymytrо decided to act covertly.

Кожного вечора він складав окремий план для своїх пацієнтів, знаходячи час на особисті бесіди та турботу.

Every evening he devised a separate plan for his patients, finding time for personal conversations and care.

Одного дня стався критичний випадок.

One day, a critical situation occurred.

Пацієнт, нервовий і неспокійний, раптом почав кричати вночі.

A patient, nervous and restless, suddenly began screaming at night.

Димитро біг вже коридором, коли почулися інші медпрацівники.

Dymytrо was already running down the corridor when other medical staff heard the noise.

Він намагався заспокоїти чоловіка, підкреслюючи його індивідуальність і страхи.

He tried to calm the man, emphasizing his individuality and fears.

Олена швидко приєдналася до нього, і спільними зусиллями вони змогли допомогти пацієнту.

Olena quickly joined him, and together they were able to help the patient.

Наступного ранку Микола викликав Димитра до себе.

The next morning, Mykola called Dymytrо to his office.

Він дізнався про плани Димитра з боку Олени, але замість звинувачень, запитав: «Чому ти так вчинив?

He had learned about Dymytrо's plans from Olena, but instead of accusations, he asked, "Why did you do it?"

» Димитро відповів: «Щоб вони відчували себе не просто пацієнтами, а людьми».

Dymytrо replied, "So they would feel like people, not just patients."

Микола задумався.

Mykola pondered.

Після кількох днів роздумів адміністрація переглянула новий протокол.

After a few days of reflection, the administration reviewed the new protocol.

Було вирішено внести корективи, що дозволяли більше часу на індивідуальну роботу з пацієнтами.

It was decided to make changes that allowed more time for individual work with patients.

Димитро відчув прилив впевненості.

Dymytrо felt a surge of confidence.

Його підхід був визнаний, а він сам став прикладом для колег.

His approach was recognized, and he himself became a role model for his colleagues.

Осінній вітер здійняв листя в палючий вальс, і стало зрозуміло, що іноді, щоб змінити світ, достатньо почати з малого.

The autumn wind lifted the leaves into a blazing waltz, and it became clear that sometimes, to change the world, you just need to start small.