Холодний осінній вітер ніжно гладив обличчя Оксани, коли вона спускалася вниз по Андріївським узвозом, торкаючи кольорове натовпище людей і намагаючись запам’ятати кожен крок.

The cold autumn wind gently caressed Oksana's face as she descended Andriyivskyy Descent, touching the colorful throng of people and trying to memorize every step.

Це був Покрова — свято, яке збирало киян біля старовинних церков і наповнювало вулиці сміхом, музикою і запахом свіжопеченого хліба.

It was Pokrova—a holiday that gathered Kyivites near ancient churches and filled the streets with laughter, music, and the scent of freshly baked bread.

Оксана — молода художниця з великими мріями.

Oksana was a young artist with big dreams.

Її сумніви нависали над нею, але натхнення переповнювало серце.

Her doubts loomed over her, but inspiration filled her heart.

Її остання робота, яка повинна була бути показана на виставці, зникла під час святкового хаосу.

Her latest work, which was supposed to be shown at an exhibition, disappeared in the festive chaos.

Оксана занепокоїлася.

Oksana was worried.

Вона знала: без цього полотна її шанси справити враження на Юрія — власника галереї — будуть мінімальними.

She knew that without this painting, her chances of impressing Yuriy—the gallery owner—would be minimal.

Поруч йшов Дмитро, її найближчий друг, який завжди був поруч у важкі моменти.

Walking beside her was Dmytro, her closest friend, who was always there in difficult moments.

«Не хвилюйся, ми обов'язково знайдемо його», — запевняв він, підтримуючи Оксану.

"Don't worry, we'll definitely find it," he reassured her, supporting Oksana.

Йому здавалось, що весь узвіз — це один великий лабіринт.

To him, the entire descent seemed like one big maze.

І вони почали свій шлях.

And so they began their journey.

Вони заходили до кожної лавки, груба бруківка під ногами надавала впевненості.

They entered every stall, the rough cobblestones beneath their feet giving them confidence.

Оксана запитувала всіх, кого зустрічала: «Ви не бачили картину з червоними маками?

Oksana asked everyone she met, "Have you seen a painting with red poppies?"

» Але відповіді були ті ж самі — заперечно хитання головою.

But the answers were the same—negative shakes of the head.

Та ось, коли вже надія почала зникати, Оксана побачила щось, що змусило її зупинитися.

Yet just as hope began to fade, Oksana saw something that made her stop.

Біля невеликого кав'ярні сиділа дівчина, уважно малюючи щось в блокноті.

Near a small cafe sat a girl, attentively drawing something in a notebook.

Оксана впізнала свою картину!

Oksana recognized her painting!

На білому папері була її робота, хоч і в простому ескізі.

On the white paper was her work, albeit in a simple sketch.

Вони підійшли ближче.

They approached closer.

«Це ви малювали зараз?

"Did you draw this just now?"

» — спитала Оксана, вкладаючи всю надію в слова.

asked Oksana, putting all of her hope into the words.

Дівчина усміхнулася і кивнула.

The girl smiled and nodded.

«Я побачила вашу картину у великій крамничці на розі», — сказала вона.

"I saw your painting in a big shop at the corner," she said.

Зі зростаючою надією, Оксана разом з Дмитром поспішили вказаним шляхом.

With rising hope, Oksana and Dmytro hurried in the indicated direction.

У вітрині було те, що вона шукала — полотно, яке дивилося на неї від нового власника крамнички.

In the shop window was what she was searching for—the painting, which looked back at her from the shop's new owner.

Юрій, який випадково опинився поруч, здивовано вимовив: «Чудова робота!

Yuriy, who happened to be nearby, exclaimed in surprise, "A wonderful piece!

Я думав, ви її втратили».

I thought you'd lost it."

Завдяки допомозі Дмитра і юної шанувальниці, картина повернулася до своєї господарки вчасно для виставки.

Thanks to the help of Dmytro and the young admirer, the painting returned to its owner in time for the exhibition.

Юрій заусміхався, і його сумнів змінився на захоплення.

Yuriy smiled, and his doubt turned to admiration.

«Твоя робота повинна бути побачена світом», — сказав він із новим трепетом.

"Your work must be seen by the world," he said with newfound excitement.

Оксана стояла на Андріївському узвозі, вдихаючи аромат смажених яблук, впевнена в своїх силах.

Oksana stood on Andriyivskyy Descent, inhaling the scent of roasted apples, confident in her abilities.

Вона зрозуміла, що навіть у безладі вона може знайти свій шлях.

She realized that even amid chaos, she could find her way.

І, можливо, її талант підкорить не тільки Київ, а й значно більше.

And perhaps, her talent would conquer not only Kyiv but much more.