У Карпатських горах, серед золотавих і бордових фарб осені, хлопець на ім'я Микола стояв на краю табору.

In the Карпатські Mountains, among the golden and burgundy colors of autumn, a boy named Mykola stood at the edge of the camp.

Його серце билося в ритмі лісових пташок.

His heart beat in the rhythm of the forest birds.

Він поглядав на густий ліс, де, за давніми переказами, сховався легендарний водоспад.

He gazed at the dense forest where, according to ancient legends, the legendary waterfall was hidden.

Ніхто його не бачив вже багато років.

No one had seen it for many years.

Микола завжди був таким, що шукає пригоди.

Mykola was always someone who sought adventures.

Навіть у школі, де його оцінки були вище середнього, він мріяв про відкриття чогось небаченого.

Even in school, where his grades were above average, he dreamed of discovering something unseen.

Серед однокласників найбільше підтримувала його Анастасія.

Among his classmates, he was most supported by Anastasia.

Вона завжди вірила в те, що Микола може досягти всього, чого захоче.

She always believed that Mykola could achieve anything he wanted.

Але на цей раз навіть вона була трохи стривожена.

But this time, even she was a bit anxious.

"Це небезпечно, Миколо," сказала Анастасія.

"This is dangerous, Mykola," said Anastasia.

"Якщо Юрій дізнається, у нас будуть проблеми.

"If Yuriy finds out, we'll be in trouble."

"Юрій був їхнім класним лідером.

Yuriy was their class leader.

Він завжди нагадував про правила безпеки, особливо під час таких походів.

He always reminded everyone of the safety rules, especially during such trips.

Але Микола вже вирішив: він знайде водоспад.

But Mykola had already decided: he would find the waterfall.

"Я просто мушу це побачити," наполягав Микола.

"I just have to see it," insisted Mykola.

"Будь ласка, Настю, ти мусиш піти зі мною.

"Please, Nastia, you have to come with me."

"У визначений час, коли Юрій дав усім вільний час, Микола і Анастасія непомітно відійшли від групи.

At the designated time, when Yuriy gave everyone free time, Mykola and Anastasia quietly slipped away from the group.

Ліс вітав їх своїм шелестом, під ногами стелився килим із кольорового листя.

The forest greeted them with its rustling, a carpet of colorful leaves underfoot.

Усе йшло добре, поки раптово не почався осінній дощ.

Everything was going well until an autumn rain suddenly began.

Здавалось, дрібні краплі перетворювалися на залпи води.

It seemed that the tiny droplets turned into volleys of water.

Листя під ногами стало слизьким, схили — підступними.

The leaves underfoot became slippery, the slopes — treacherous.

З кожним кроком героям здавалося, що вони дедалі більше втрачають орієнтир.

With each step, it seemed to the heroes that they were losing their bearings more and more.

"Ах, куди ж тепер?

"Ah, where to now?"

" замислена озирнулася Анастасія.

wondered Anastasia, looking around.

Її голос травився у шепоті дощу.

Her voice was swallowed by the whisper of the rain.

"Ми мусимо дійти до водоспаду.

"We have to reach the waterfall.

Це неподалік," впевнено відповів Микола, хоча й сам вже не був упевнений, як дійти туди.

It's nearby," replied Mykola confidently, although he himself was no longer sure how to get there.

Коли, нарешті, дощ почав вщухати, невідомий шум заливив їх увагу.

When the rain finally began to subside, a strange noise caught their attention.

Це був водоспад.

It was the waterfall.

Великий.

Grand.

Могутній.

Mighty.

Він заграв на сонці, яке визирнуло з-за хмар.

It sparkled in the sunshine that peeked out from behind the clouds.

Микола і Анастасія завмерли від захвату.

Mykola and Anastasia froze in awe.

Їх зусилля були винагороджені видом такої краси.

Their efforts were rewarded with the sight of such beauty.

Вони поспішили повернутися до табору.

They hurried back to the camp.

Коли дісталися, сонце вже сіло, віддаючи своє місце вечірнім сутінкам.

By the time they arrived, the sun had already set, giving way to the evening twilight.

Юрій зустрів їх з полегшенням, але його очі були трохи сердиті.

Yuriy met them with relief, but his eyes were slightly angry.

"Це було небезпечно і проти правил," сказав він строго.

"That was dangerous and against the rules," he said sternly.

"Але я радий, що ви в безпеці.

"But I'm glad you're safe."

"Микола дивився на Юрія і розумів, що ризик був великим.

Mykola looked at Yuriy and realized that the risk had been great.

Він навчився важливому: потрібно цінити не лише пригоди, але й відповідальність перед друзями.

He learned an important lesson: it is necessary to value not only adventures but also responsibility towards friends.

Наступного разу він буде обережнішим.

Next time, he would be more cautious.

Іноді варто слухати розум, а не тільки серце.

Sometimes it is worth listening to reason, not just the heart.

Дощ вже не падав, і ясність прийшла не лише в небі, а й у його думках.

The rain had stopped, and clarity came not only in the sky but also in his thoughts.

Микола з вдячністю подивився на Анастасію та Юрія.

Mykola looked gratefully at Anastasia and Yuriy.

І на осінній ліс, який знав більше, ніж міг сказати.

And at the autumn forest, which knew more than it could say.