Сонце вже давно зайшло, і в університетській бібліотеці панує спокійна атмосфера.

The sun had long since set, and a peaceful atmosphere prevailed in the university library.

Високі полиці завішані книгами, які дихають історіями минулого.

Tall shelves were draped with books breathing stories of the past.

Великі вікна вдихають в приміщення теплі відтінки осіннього вечора.

Large windows filled the room with the warm hues of an autumn evening.

Десь удалині шарудять сторінки і чути тихі, наче шепітки, розмови.

Somewhere in the distance, pages rustled and quiet, almost whispering conversations could be heard.

У кутку, обпершись на вищерблений стіл, сидів Дмитро.

In the corner, leaning on a chipped table, sat Dmytro.

Нове століття, старі підручники історії.

A new century, old history textbooks...

Він майже не міг розпізнати обличчя нерухомих образів минулого за безліччю фактів і дат, які змішалися в його голові.

He could barely recognize the faces of the still images of the past amidst the multitude of facts and dates that were blending in his head.

Його метою було здобути стипендію.

His aim was to obtain a scholarship.

Це було його надією, шляхом до мрій, але тягар на плечах виявився важким.

It was his hope, his path to dreams, but the burden on his shoulders proved heavy.

Однак, Дмитро був не один.

However, Dmytro was not alone.

Поруч сиділа Оксана, його подруга, заглиблена в роман англійського класика, з повною різним уявленням про навчання.

Sitting nearby was Oksana, his friend, engrossed in a novel by an English classic, with a completely different approach to studying.

Її метод був простим: навчання повинно бути не стільки важким, скільки цікавим.

Her method was simple: study should be not so much hard as it should be interesting.

"Дмитре, віддай собі трохи відпочинку", - казала Оксана усміхнено.

"Give yourself a little break, Dmytro," Oksana said with a smile.

Але плече Дмитра було нерухоме.

But Дмитро's shoulder was motionless.

Через кілька столів сидів Юрій, той самий Юрій, що наживав слави своєю природною обдарованістю.

A few tables away sat Yuriy, the same Yuriy who was gaining fame for his natural talent.

Це іноді засмучувало Дмитра.

This sometimes upset Dmytro.

Як він завжди так легко зрозуміє?

How did he always understand so easily?

Як йому це вдавалося?

How did he manage it?

Дмитро зітхнув.

Dmytro sighed.

В кімнаті запахло гарячим чаєм з термоса Оксани.

The room filled with the scent of hot tea from Oksana's thermos.

Вона схилилася до Дмитра і тихо промовила: "У нас з Юрієм є ідея.

She leaned towards Dmytro and quietly said, "We, Dmytro, and Yuriy have an idea.

Приєднуйся до нашої групи.

Join our group.

Разом легше розібратися з матеріалом.

It's easier to understand the material together."

" Дмитро задумався.

Dmytro thought about it.

Він знав, що це, можливо, допомогло б, але боявся виглядати слабким.

He knew it might help, but he was afraid of looking weak.

Наступного тижня відбулася їх перша спільна зустріч у бібліотеці.

The following week, their first joint meeting took place in the library.

Спочатку Дмитро був скований, але, спостерігаючи, як Оксана з Юрієм аналізують теми, він почав ставити питання.

At first, Dmytro was tense, but observing Oksana and Yuriy analyzing the topics, he began to ask questions.

Юрій пояснював часові лінії так, як Дмитро не міг зрозуміти з підручника, а Оксана доповнювала історії зі своїми улюбленими літературними персонажами.

Yuriy explained the timelines in a way that Dmytro couldn't grasp from the textbook, and Oksana supplemented the stories with her favorite literary characters.

Вже за годину Дмитро відчував, як заздрість тане, а зосередженість затримується.

Within an hour, Dmytro felt his envy melting, and his focus lingering.

Гурткова робота відкривала новий світ навчання.

Group work was opening a new world of learning.

Все ставало простішим, а сумніви непомітно відходили.

Everything was becoming simpler, and doubts quietly receded.

Наступного вечора, виходячи з бібліотеки, Дмитро зупинився на хвилинку.

The next evening, as he left the library, Dmytro paused for a moment.

Він відчував полегшення.

He felt relief.

Співпраця давала йому більшу впевненість, ніж колись на самоті.

Collaboration was giving him more confidence than he had ever felt alone.

Нічний вітер підняв ще одну жменю жовтих листків, які кружляли по дворику.

The night wind lifted another handful of yellow leaves, swirling them around the courtyard.

"Іноді ділитися замість змагатись – це найкраще рішення", - подумав він, відходячи разом з друзями вечірнім містом, де готувалися до святкування Дня Подяки.

"Sometimes sharing instead of competing is the best solution," he thought, leaving with his friends through the evening city, where preparations for Thanksgiving were underway.

І якщо ще вчора Дмитро був одержимий стипендією, то сьогодні він просто був вдячний за підтримку та віру у власні сили.

And if just yesterday Dmytro was obsessed with the scholarship, today he was simply grateful for the support and belief in his own abilities.

Відтепер він знав, що важка робота та підтримка друзів завжди допоможуть йому подолати будь-які перешкоди.

From now on, he knew that hard work and the support of friends would always help him overcome any obstacles.

Дмитро йшов поруч з друзями, знаючи, що наступного разу, коли буде важко, він не буде один.

Dmytro walked alongside his friends, knowing that the next time it's tough, he wouldn't be alone.