Щовечора, коли сутеніло, Оксана виходила на балкон свого будинку.

Every evening as dusk fell, Оксана would step out onto the balcony of her house.

Вона любила дивитися на свій сад, оповитий осіннім листям, яке шаруділо під легким подихом вітру.

She loved watching her garden, draped in autumn leaves that rustled under the light breath of the wind.

Але цього осіннього місяця помітила дивний тінь.

But this autumn month, she noticed a strange shadow.

Щоразу в той самий час, вона з'являлася у кутку саду.

It appeared in the corner of the garden at the same time every evening.

Ніч за ніччю Оксана спостерігала її, неперехитливу загадку.

Night after night, Оксана watched it, an unwavering enigma.

Одного вечора її цікавлять розмови перервав стукіт у двері.

One evening, her contemplations were interrupted by a knock at the door.

Це був Богдан, її сусід.

It was Богдан, her neighbor.

Він знав про тінь й вірив, що це щось більше, ніж просто гра світла.

He knew about the shadow and believed it was more than just a trick of the light.

"Може, це знак від Святого Михайла?

"Could it be a sign from Saint Mykhailo?"

" — сказав Богдан, згадуючи свято, яке наближалося.

— Богдан said, recalling the holiday that was approaching.

Оксана скептично хмикнула.

Оксана skeptically chuckled.

Вона не вірила в такі речі, але погодилась: "Добре, давай розслідуємо це разом".

She didn't believe in such things, but agreed, "Alright, let’s investigate it together."

Вони почали щовечора спостерігати за тінню.

They started observing the shadow every evening.

Богдан приніс ліхтарик і записував свої думки у блокноті.

Богдан brought a flashlight and recorded his thoughts in a notebook.

У той час як вітер ставав холоднішим, питання розгорталися впокоренням у ночі.

As the wind grew colder, questions unfolded into the night.

Під час одного з вечорів почалася буря.

During one such evening, a storm began.

Вітер завивав, дерева хиталися.

The wind howled, and the trees swayed.

Оксана та Богдан рішуче вийшли до саду.

Оксана and Богдан resolutely went out into the garden.

Тінь виглядала майже жива, мова через якусь магію вийшла зі старого дерева.

The shadow looked almost alive, as if some magic had emerged from an old tree.

Вогні блискавки освітили незвичайний об'єкт – стару статую ангела, забуту багато років.

The flashes of lightning illuminated an unusual object—a forgotten old angel statue.

Оксана підійшла ближче.

Оксана approached closer.

Це була статуя, мабуть, залишена ще від заснування селища.

It was a statue, likely left from the founding days of the village.

Її крила відкидали тінь, що стала таємничою незнайомкою.

Its wings cast the shadow that had become the mysterious stranger.

Оксана відчула полегшення, вона нарешті знайшла логічне пояснення.

Оксана felt relieved to have finally found a logical explanation.

Але в той час Богдан був у захваті: "Ти бачиш?

But at the same time, Богдан was thrilled: "Do you see?

Можливо, ангел охороняє нас!

Perhaps the angel is guarding us!"

"Вони повернулися додому, розмовляючи про небанальні тлумачення.

They returned home, discussing unconventional interpretations.

Оксана навчилась зважати на те, що деякі речі можна бачити очима і серцем одночасно.

Оксана learned to consider that some things can be seen with both the eyes and the heart.

Вона зрозуміла, що маленька загадка таїть у собі багато шляхів, як було з цією статуєю.

She understood that a small mystery holds many paths, as it was with this statue.

Відтоді, заходячи на свій балкон, вона завжди всміхалася тіні і ангелу, пригадуючи дух означення істинного спокою.

Since then, stepping onto her balcony, she always smiled at the shadow and the angel, remembering the essence of true peace.