Микола перебирався вузькою стежкою між засніженими соснами Карпат.

Микола moved along a narrow path between the snow-covered pines of the Karpaty.

Він зупинився, щоб вдихнути холодне повітря, яке пахло ялинками і снігом.

He stopped to breathe in the cold air, which smelled of fir trees and snow.

Минуло багато років, відколи він залишив родинну ферму, поїхав у далекі краї шукати кращої долі.

Many years had passed since he had left the family farm and traveled to distant lands in search of a better life.

Тепер він повертався, щоб побачити свою сестру Олену і старого друга Тараса.

Now he was returning to see his sister Olena and his old friend Taras.

Коли Микола нарешті дійшов до старої хати, його серце стислося.

When Микола finally reached the old house, his heart sank.

Рідне місце виглядало занедбаним, сарай накривали снігові шапки, а стіни вологіли.

The familiar place looked neglected; the barn was covered with snow caps, and the walls were damp.

Його зустріла Олена, з зажуреними очима, зовсім не та, яку він пам’ятав дитям.

He was met by Олена, with sorrowful eyes, not at all like the one he remembered as a child.

Вона мала стільки турбот, що вся радість від Миколиного повернення затьмарилася.

She had so many concerns that all the joy of Микола's return was overshadowed.

"Миколо, ти прийшов..." — сказала вона, її голос трохи затремтів, — "Часу у нас мало.

"Микола, you've come..." she said, her voice trembling slightly, "We don't have much time.

Бачиш сам, що все швидко йде наперекос.

You can see for yourself that everything is quickly falling apart.

Сніг сипле без усякої міри, а тварини в небезпеці."

The snow is falling relentlessly, and the animals are in danger."

Микола відчув провину за свій від’їзд, але він знав, що мусить діяти.

Микола felt guilty for leaving, but he knew he had to act.

Тарас, давній сімейний друг, підняв добру чашу горячого чаю назустріч йому: "Добро повернувся, синку.

Тарас, the long-time family friend, lifted a warm cup of tea in greeting: "Welcome back, son.

Ми спробуємо все полагодити до Різдва."

We'll try to fix everything by Rizdvo."

Микола і Тарас працювали день за днем.

Микола and Тарас worked day after day.

Вони зміцнювали стіни, лагодили дах і крили нової стежки до стодоли.

They reinforced the walls, repaired the roof, and cleared a new path to the barn.

Олена трималася дещо осторонь.

Олена kept somewhat distant.

Вона все ще ніяк не могла пробачити братові за роки його відсутності.

She still couldn't forgive her brother for his years of absence.

По мірі того, як вони викладали кожний зусилля, Олена почала зм’якшуватися, бачачи братову наполегливість.

As they each gave their efforts, Олена began to soften, seeing her brother's determination.

Вона приєдналася до них і допомагала, чим могла.

She joined them and helped as much as she could.

Напередодні Різдва сніговій завив з новою силою, загрозливий вітер змітав сніг на сарай.

On the eve of Rizdvo, a snowstorm howled with renewed force, and the threatening wind swept snow onto the barn.

Микола квапливо зібрав Тараса і Олену: "Нам треба якось укрити дах, інакше стодола не встоїть до ранку!"

Микола quickly gathered Тарас and Олена: "We need to cover the roof somehow, or the barn won't last until morning!"

Всі втрьох вони дружно тягнули плівку, зміцнювали конструкцію, підносили важкі колоди у темряві.

Together, the three of them pulled tarps, reinforced the structure, and lifted heavy logs in the dark.

Нарешті, із зусиллями, вони змогли забезпечити стодолу.

Finally, with great effort, they were able to secure the barn.

Коли вечір надійшов, сім’я нарешті увійшла до теплої хати.

When evening came, the family finally entered the warm house.

Нехай це було скромне святкування, та тепле світло свічок наповних кімнату затишком.

It may have been a modest celebration, but the warm light of candles filled the room with coziness.

Олена подякувала братові за допомогу, і у неї в очах з’явилося те, що Микола давно хотів побачити — білого сестринского тепла.

Олена thanked her brother for his help, and in her eyes, there was something Микола had long wanted to see — a warm sisterly affection.

Спільна праця з Тарасом і Оленою не тільки врятувала ферму, але й повернула Миколі його родину.

The joint work with Тарас and Олена not only saved the farm but also restored Микола to his family.

Він зрозумів — фінансова підтримка важлива, проте ніщо не замінить фізичної присутності і любові поряд.

He realized that financial support was important, but nothing could replace physical presence and love.

І коли на наступний день, діти і дорослі співали колядки під зоряним небом, Микола відчував себе щасливим і повернутим на своє законне місце — до родини, до дому.

And when the next day, children and adults sang carols under the starry sky, Микола felt happy and restored to his rightful place — with family, at home.