Оксана йшла під світлом різдвяних вогників, які звисали над ятками, розкиданими навколо площі Ринок.

Оксана walked under the light of Christmas lights that hung above the stalls scattered around ploshcha Rynok.

Сніг тихенько падав, вкриваючи Львів ніжним білим покривалом.

The snow fell gently, covering Lviv with a delicate white blanket.

Вона вдихнула аромат глінтвейну і медовика.

She inhaled the aroma of mulled wine and honey cake.

Її серце стислося з теплом і ностальгією.

Her heart tightened with warmth and nostalgia.

"Ласкаво просимо додому," сказала Ірина, стоячи біля однієї з яток з гарячим чаєм у руках.

"Welcome home," said Iryna, standing by one of the stalls with hot tea in her hands.

"Це таке диво.

"It's such a wonder.

Яка краса!

How beautiful it is!"

"Оксана посміхнулася, але її очі були трохи сумні.

Оксана smiled, but her eyes were a bit sad.

Вона повернулася у Львів вперше за багато років.

She had returned to Lviv for the first time in many years.

Вона жила за кордоном, але її думки часто поверталися до цього міста, до дитячих спогадів.

She lived abroad, but her thoughts often returned to this city, to childhood memories.

"Знаєш, тут усе трохи змінилося," сказала Оксана, зупиняючись біля лави з теплими шкарпетками ручної роботи.

"You know, everything's changed a little here," Оксана said, stopping by a bench with warm handmade socks.

"Я відчуваю себе чужою в рідному місті.

"I feel like a stranger in my own city."

"Ірина обняла Оксану, намагаючись підбадьорити.

Iryna hugged Oksana, trying to encourage her.

"Ти не чужа.

"You're not a stranger.

Ти частина цього міста, навіть якщо жити десь інде.

You're a part of this city, even if you live elsewhere."

"Оксана побачила знайоме обличчя біля столику з пряниками.

Оксана saw a familiar face by the table with gingerbread.

Це був Дмитро, її давній друг зі школи.

It was Dmytro, her long-time friend from school.

Вона роздумувала, чи варто підходити йому.

She pondered whether to approach him.

Але її серце підказало, що це шанс.

But her heart told her this was a chance.

"Привіт, Дмитро!

"Hello, Dmytro!"

" - Оксана усміхнулася, зробивши крок уперед.

- Оксана smiled, taking a step forward.

Він підвів очі, його обличчя засяяло.

He looked up, his face lit up.

"Оксано, це ти?

"Oksana, is that you?!"

" - здивувався він, обіймаючи її.

- he exclaimed, hugging her.

Вони говорили й сміялися, згадуючи шкільні дні, перші сніжки та святкові вечори.

They talked and laughed, reminiscing about school days, the first snowballs, and festive evenings.

"Це так чудово, що ти тут," промовив Дмитро.

"It's so wonderful that you're here," said Dmytro.

"Львів завжди твій дім.

"Lviv is always your home."

"Оксана зрозуміла, що не втратила свого коріння.

Оксана realized she hadn't lost her roots.

Рідне місто завжди чекало на неї.

Her hometown always waited for her.

Вона обіцяла собі, що приїздитиме частіше.

She promised herself that she would visit more often.

Коли вона з Іриною знову рушили по ринку, сніг усе падав, наче благословення.

As she and Iryna moved through the market again, the snow kept falling, like a blessing.

Оксана відчула спокій, якого так довго шукала.

Оксана felt the peace she had been searching for so long.

Її шлях перетинався з минулим і теперішнім, даруючи відчуття дому та належності.

Her path intersected with the past and present, giving a sense of home and belonging.

І з цими думками, вона вирішила зберігати зв'язок з Дмитром та старими спогадами, які тепер знову стали частиною її життя.

And with these thoughts, she decided to maintain her connection with Dmytro and the old memories, which now once again became a part of her life.

Настав час для нових згадок, наповнених теплом і родинністю.

It was time for new memories filled with warmth and family.