Зимовий вечір огортав вулицю, приносячи за собою сніжинки, що повільно падали на землю.

A winter evening enveloped the street, bringing along snowflakes that slowly fell to the ground.

Квартира Оксани виглядала затишно – м’яке світло прикрашеної ялинки м'яко освітлювало кімнату.

Oksana's apartment looked cozy – the soft light of the decorated Christmas tree gently illuminated the room.

На вулиці було тихо, тільки час від часу чути було, як сніг скрипить під ногами перехожих.

Outside, it was quiet, only occasionally you could hear the snow crunching under the feet of passersby.

Оксана сиділа в улюбленому кріслі, загорнута в теплий плед, дивлячись у вікно.

Oksana sat in her favorite chair, wrapped in a warm blanket, looking out the window.

Вона нещодавно пережила операцію і відновлювалася потроху.

She had recently undergone surgery and was slowly recovering.

Її рухи були обмежені, і часто вона відчувала легку втомленість.

Her movements were limited, and she often felt slightly tired.

Але в серці було яскраве бажання відсвяткувати прийдешній Новий рік з Віктором, хоч і лише через екран комп'ютера.

But in her heart, there was a strong desire to celebrate the upcoming New Year with Viktor, even if only through a computer screen.

Віктор працював за кордоном, далеко від дому, і був надто зайнятий, щоб приїхати.

Viktor worked abroad, far from home, and was too busy to visit.

Їхнє спілкування обмежувалося дзвінками та повідомленнями.

Their communication was limited to calls and messages.

Він дуже переживав за Оксану, але відчував себе безпорадним.

He was very worried about Oksana, but felt helpless.

Хоча їх розділяли кілометри, Оксана знаходила в його голосі підтримку.

Although they were separated by miles, Oksana found support in his voice.

Її давній друг Дмитро жив по сусідству і допомагав з повсякденними справами.

Her long-time friend Dmytro lived next door and helped with daily tasks.

Він був завжди поруч, приносив продукти, допомагав з простими домашніми справами.

He was always around, bringing groceries, helping with simple household chores.

Але Дмитро беріг тайну – у глибині душі він відчував щось більше до Оксани.

But Dmytro kept a secret – deep down, he felt something more for Oksana.

Настав вечір напередодні Нового року.

The evening before the New Year arrived.

Оксана приготувала все для віртуального свята з Віктором.

Oksana prepared everything for the virtual celebration with Viktor.

На столі стояли мандарини, медові пряники і келихи з шампанським.

On the table were mandarins, honey gingerbreads, and glasses of champagne.

Вона зателефонувала Віктору – його обличчя на екрані було посмішкою, яка швидко зігріла її зимовий вечір.

She called Viktor – his face on the screen was a smile that quickly warmed her winter evening.

Раптом, посеред розмови, інтернет пропав.

Suddenly, in the middle of the conversation, the internet went out.

Екран згас, залишивши Оксану загубленою і розчарованою.

The screen went dark, leaving Oksana feeling lost and disappointed.

Сльози загрозливо блищали на її очах, коли Дмитро, почувши її крик відчаю, зайшов до кімнати.

Tears threatened to shine in her eyes when Dmytro, hearing her cry of despair, entered the room.

"Не переймайся, все налагодиться", – сказав він, лагідно заспокоюючи її.

"Don't worry, everything will be fine," he said, gently comforting her.

І справді, його присутність подарувала Оксані спокій.

Indeed, his presence brought Oksana peace.

Вони сіли разом, і Дмитро почав розповідати їй веселі історії, змушуючи її сміятися.

They sat together, and Dmytro began telling her funny stories, making her laugh.

Інтернет повернувся за кілька хвилин до півночі.

The internet returned a few minutes before midnight.

Віктор знову з’явився на екрані, і вчасно до дванадцяти вони разом зустріли Новий рік.

Viktor reappeared on the screen, and just in time for twelve, they met the New Year together.

Дмитро тихенько вийшов із кімнати, його серце було важким, але він розумів, що для Оксани важливо бути з Віктором.

Dmytro quietly left the room, his heart was heavy, but he understood that it was important for Oksana to be with Viktor.

Закінчивши розмову, Оксана ще сиділа в кріслі.

After finishing the conversation, Oksana still sat in the chair.

Вона зрозуміла, що навіть у самотності є ті, хто завжди буде поруч.

She realized that even in loneliness, there are those who will always be there.

Віктор відчув силу їхнього зв’язку, незважаючи на відстань.

Viktor felt the strength of their bond, despite the distance.

Кожен з них зустрів новий рік з новими надіями та усвідомленнями, що любов і підтримка завжди знаходять шлях, щоб об'єднати серця.

Each of them met the New Year with new hopes and realizations that love and support always find a way to unite hearts.