Сніг м'яко падав на голі дерева, тихо огортуючи їх білим покривалом.

The snow gently fell on the bare trees, quietly wrapping them in a white blanket.

Це був Різдвяний ранок.

It was a Christmas morning.

Оксана, відчуваючи легке хвилювання, зібрала традиційні страви у кошик і поспішала до лікарні.

Oksana, feeling a slight excitement, gathered traditional dishes in a basket and hurried to the hospital.

Вона знала, що зустріч з дідусем сьогодні особливо важлива.

She knew that meeting her grandfather today was especially important.

Психіатричне відділення, де лежав їхній дідусь, було в старій лікарні.

The psychiatric ward where their grandfather was staying was in the old hospital.

Високі вікна прикрашали паперові сніжинки, а вздовж коридорів мигали різдвяні гірлянди.

Tall windows were adorned with paper snowflakes, and Christmas garlands flickered along the corridors.

Але атмосфера все одно залишалася напруженою, як це завжди буває в таких місцях.

But the atmosphere remained tense, as it often is in such places.

Лідія, мама Оксани, чекала її біля входу.

Lidiya, Oksana's mom, waited for her at the entrance.

Здавалося, вона була одночасно рада і стурбована.

It seemed she was both glad and worried.

"Оксанко, нарешті", — сказала Лідія, обіймаючи доньку.

"Oksanko, finally," said Lidiya, hugging her daughter.

"Тарас вже тут.

"Taras is already here.

Він хвилюється, чи варто взагалі йти до дідуся.

He's anxious about whether we should visit grandfather at all.

Його стан погіршився.

His condition has worsened."

"Оксана подивилася на маму із розумінням, але впевненість зажевріла в її очах.

Oksana looked at her mom with understanding, but confidence glimmered in her eyes.

"Мамо, він повинен відчути, що ми з ним.

"Mom, he needs to feel that we're with him.

Хоча б сьогодні.

At least today."

"Як тільки вони увійшли до палати, їх привітав запах лікарні — стерильний і холодний.

As soon as they entered the ward, they were greeted by the hospital smell — sterile and cold.

Дідусь сидів біля вікна, дивився у далечінь.

Grandfather sat by the window, staring into the distance.

Його очі, колись яскраві і допитливі, тепер були охоплені туманом.

His eyes, once bright and curious, were now clouded.

Тарас стояв збоку, заламуючи руки.

Taras stood to the side, wringing his hands.

"Оксано, можливо, це не найкраща ідея," — тихо сказав він.

"Oksano, maybe this isn't the best idea," he quietly said.

"Я знаю, що ти переживаєш, — відповіла Оксана, розкладаючи на столі кутю і пампухи.

"I know you're worried," Oksana replied, laying out кутя and пампухи on the table.

— Але ми мусимо бути з ним.

"But we must be with him.

Це все, що ми можемо зараз зробити.

It's all we can do right now."

"Оксана підійшла до дідуся.

Oksana approached her grandfather.

"Діду, це я, Оксана.

"Grandpa, it's me, Oksana.

Ми принесли твій улюблений борщ.

We brought your favorite borscht."

"Здавалося, ніби дідусь нічого не чув, коли раптом щось змінилося в його погляді.

It seemed as if grandfather heard nothing when suddenly something changed in his gaze.

На мить він немов прокинувся.

For a moment, it was as if he woke up.

"Оксана," — прошепотів дідусь, і в його очах блиснула іскорка упізнання.

"Oksana," grandfather whispered, and a spark of recognition flickered in his eyes.

Цей момент був короткочасний, але він залишив слід у серцях родини.

This moment was brief, but it left a mark on the family's hearts.

Вони розуміли, що зробили правильно.

They understood they had done the right thing.

Після зустрічі, сидячи у очікувальній залі, Оксана і Тарас заговорили.

After the meeting, sitting in the waiting room, Oksana and Taras talked.

Надворі стало темніше, і світло від вогнів ще більше нагадувало їм про свято.

Outside, it had become darker, and the lights reminded them even more of the holiday.

"Мені здається, я починаю розуміти, чому це так важливо для тебе," — промовив Тарас, дивлячись на сестру.

"I think I'm beginning to understand why this is so important to you," Taras said, looking at his sister.

"Ці моменти.

"These moments...

Вони можуть змінити все.

They can change everything."

"Оксана злегка усміхнулася, відчуваючи, як абсолютний спокій наповнює її.

Oksana smiled slightly, feeling absolute calm fill her.

"Це те, що ми можемо подарувати — нашу любов, наше тепло.

"This is what we can give — our love, our warmth."

"І вони так і сиділи там, разом, знаючи, що ці моменти — це і є життя.

And they sat there together, knowing that these moments are what life is.

І це Різдво стало справжнім святом надії і любові, навіть у такому несподіваному місці.

And this Christmas became a true holiday of hope and love, even in such an unexpected place.