Сніг засипав вулиці Львова, утворюючи тихий ковдру на старовинних бруківках.

The snow covered the streets of L'vova, forming a quiet blanket over the ancient cobblestones.

Листя на деревах давно зникли, а свято Богоявлення тільки щойно минуло, але у повітрі все ще відчувався дух святкового настрою.

The leaves on the trees had long vanished, and the feast of Bohoyavlennia had just passed, but the spirit of the festive mood could still be felt in the air.

Ніжне світло освітлювало кожне вікно, створюючи тепло у зимовий вечір.

Gentle light illuminated every window, creating warmth in the winter evening.

Львівська Опера сяяла у світлі люстри.

The L'vivs'ka Opera shone under the chandelier lights.

Її стіни прикрашені вишуканими візерунками, відчинені двері запрошували у світ мистецтва.

Its walls decorated with exquisite patterns, open doors invited into the world of art.

Тут догори піднімались величні колони, а стелю прикрашали золоті малюнки.

Majestic columns rose upwards here, and the ceiling was adorned with golden paintings.

У цій чарівній атмосфері Дми́тро — скромний скрипаль, що недавно переїхав до Львова — відчував хвилювання.

In this magical atmosphere, Dmytro—a modest violinist who had recently moved to L'vova—felt nervous.

Він любив музику і театр, але був новим у місті й шукав нові знайомства.

He loved music and theater but was new to the city and was looking for new acquaintances.

Неподалік стояла Олена.

Nearby stood Olena.

Вона завжди зачаровано дивилася на кожне виставу, щиро вірячи, що театр — це магія.

She always gazed at every performance enchanted, sincerely believing that theater was magic.

Її кузен Максим часто за неї турбувався, але знав: Олена цінує свою свободу та самостійність.

Her cousin Maksym often worried about her but knew Olena valued her freedom and independence.

На вистави вона зазвичай ходила сама, насолоджуючись мистецтвом без перешкод.

She usually attended performances alone, enjoying the art without interruptions.

Після першого акту, під час антракту, Дми́тро помітив Олену.

After the first act, during the intermission, Dmytro noticed Olenu.

У погляді Дми́тра з'явилося щось особливе — бажання поділитися своїм захопленням.

There was something special in Dmytro's gaze—a desire to share his enthusiasm.

Він вагався, але зібрав усю свою впевненість, щоб підійти до Олени.

He hesitated but gathered all his confidence to approach Olenu.

"Привіт", — почав він, трохи нервуючи.

"Hello," he began, feeling a bit nervous.

"Як тобі вистава?"

"How do you like the performance?"

Олена посміхнулася, трохи здивована, але приємно.

Olena smiled, a bit surprised, but pleasantly.

"Дуже вражаюче. Особливо сцена, де..."

"Very impressive. Especially the scene where..."

Вони занурилися у розмову, згадуючи свої улюблені моменти.

They immersed themselves in conversation, recalling their favorite moments.

Дми́тро захоплено говорив про музику, а Олена підтакувала, ділячись своїми думками про гру акторів.

Dmytro spoke passionately about the music, and Olena nodded, sharing her thoughts on the actors' performances.

Вона завжди боялася відкривати двері до свого життя новим людям, але в Дми́трових очах щось підказало їй, що варто спробувати.

She always feared opening the door to her life to new people, but something in Dmytro's eyes suggested she should try.

Коли вистава закінчилася, обидва відчули, що їхня розмова ще не завершена.

When the performance ended, both felt that their conversation was not yet finished.

"Може, зустрінемося на каву?" — запитав Дми́тро.

"Maybe we could meet for coffee?" Dmytro asked.

"Чому б і ні?" — відповіла Олена, трохи підбадьорюючи себе.

"Why not?" Olena replied, encouraging herself a bit.

Вони обмінялись номерами телефонів, домовившись зустрітися ще раз.

They exchanged phone numbers, agreeing to meet again.

Сніжинки знову закружляли у повітрі, коли Дми́тро та Олена вийшли з театру.

Snowflakes once again swirled in the air as Dmytro and Olena left the theater.

Він відчув, що знайшов те, що шукав — дружню душу, яка розуміла його пристрасть.

He felt that he had found what he was looking for—a kindred spirit who understood his passion.

Олена ж відчувала радість від нової можливості та віру у те, що нові знайомства можуть принести щось особливе.

Olena felt the joy of a new possibility and believed that new acquaintances could bring something special.

У цей зимовий вечір у Львові, серед шепоту вітру і магії театру, почалася їхня спільна історія, зігріта спільними інтересами та новими надіями.

On this winter evening in L'vovi, amid the whispering wind and theater magic, their joint story began, warmed by shared interests and new hopes.