Холодний вітер нісся вздовж набережної Дніпра.

A cold wind rushed along the Dnipro embankment.

Ніч була темною, і лише місяць тихо слідкував за подіями.

The night was dark, and only the moon quietly watched over the events.

Ірина стояла, сховавши руки в кишенях пальта, роздивляючись цей засніжений пейзаж.

Iryna stood with her hands in the pockets of her coat, examining the snow-covered landscape.

Раніше вона не приділяла багато уваги холодній красі зимового міста, але цього разу їй потрібно було бути тут.

She had not paid much attention to the cold beauty of the winter city before, but this time she needed to be here.

Вона відчула, що це місце приховує таємницю, здатну змінити її життя.

She felt that this place hid a secret capable of changing her life.

Богдан, її давній друг, стояв поруч з камерою на плечі, пильно вдивляючись в темряву.

Bohdan, her longtime friend, stood nearby with a camera on his shoulder, peering into the darkness.

"Іро, може, це дивацтво і вигадка?

"Iro, maybe this is just weirdness and fiction?"

" – запитав Богдан сумнівно.

Bohdan asked doubtfully.

Він вже почав сумніватися, що їхня витівка принесе результати.

He was starting to doubt that their venture would yield any results.

"Можливо, але ти знаєш, що ми повинні спробувати.

"Maybe, but you know we have to try.

Якщо ніколи не поглянути за завісу, ніколи не дізнаєшся, що там сховано," – відповіла Ірина, намагаючись тримати вогонь ентузіазму в своїх слабких силах.

If you never look behind the curtain, you'll never know what's hidden there," Iryna replied, trying to keep the fire of enthusiasm alive with her waning strength.

Щоночі вони чули, що якась загадкова фігура залишає йде від ріки, залишаючи дивні скульптури.

Every night they heard rumors that a mysterious figure would emerge from the river, leaving behind strange sculptures.

Було холодно, але Ірина знала, що ця історія обов'язково має щось важливе.

It was cold, but Iryna knew this story surely had some importance.

Вона воліла ризикнути і нарешті докопатися до правди.

She preferred to take the risk and finally uncover the truth.

Кілька ночей пройшло в спостереженні.

Several nights passed in observation.

І ось, в день Святого Валентина, мороз став ще сильнішим.

And then, on Valentine's Day, the frost became even stronger.

Ірина та Богдан, змучені і розчаровані, знову вийшли на набережну.

Iryna and Bohdan, tired and disappointed, went out to the embankment once again.

Тоді вони побачили його.

Then they saw him.

Фігура в темному пальті, яка тихо йшла уздовж ріки.

A figure in a dark coat quietly walking along the river.

Він зупинився під одним з ліхтарів і обережно поставив щось на землю.

He stopped under one of the streetlights and carefully placed something on the ground.

Ірина вивела Богдана з притулку, і вони підкрались ближче.

Iryna led Bohdan out of their hideout, and they crept closer.

Це був Максим – самотній художник, відомий у своєму крузі майстерністю та загадковістю.

It was Maksym — a solitary artist known in his circle for his skill and mystery.

Його обличчя було освітлене м’яким світлом ліхтаря.

His face was illuminated by the soft glow of the streetlamp.

"Чому ти це робиш?

"Why are you doing this?"

" – запитала Ірина.

Iryna asked.

"Це моя валентинка місту," – відповів Максим, вказуючи на скульптури.

"This is my valentine to the city," Maksym replied, pointing to the sculptures.

– "У кожній з них є історія любові та втрат.

"In each of them, there's a story of love and loss.

Вони сплітають легенди цього міста з моїми особистими переживаннями.

They intertwine the legends of this city with my personal experiences."

"Серце Ірини затрепетало.

Iryna's heart fluttered.

Ця історія була більша, ніж вона могла уявити.

This story was bigger than she could have imagined.

Це не просто мистецтво, це був похід через життя людей, що мешкають за стінами будинків міста.

It wasn't just art; it was a journey through the lives of people living behind the city's walls.

Максим відкрив їм свої склади минулого і теперішнього.

Maksym had opened to them his repositories of past and present.

Стаття Ірини про скульптури Максима зворушила багатьох.

Iryna's article about Maksym's sculptures touched many.

Люди побачили в цих скульптурах відображення своєї душі, своїх мрій та надій.

People saw in these sculptures a reflection of their souls, their dreams, and hopes.

Ірина відчула натхнення, якого давно не відчувала.

Iryna felt a sense of inspiration she hadn't felt in a long time.

Вона зрозуміла, що істині історії завжди поруч, треба лише їх знайти.

She realized that true stories are always nearby, you just have to find them.

Богдан, вперше в житті, відчув, що його робота значуща.

Bohdan, for the first time in his life, felt his work was meaningful.

Кадри, які він захопив, говорили більше, ніж тисяча слів.

The frames he captured spoke more than a thousand words.

Валентинів день став святом для них, не лише через любов, а й через відкриття сенсу в тихих зимових ночах.

Valentine's Day became a celebration for them, not only because of love but also because of discovering meaning in the quiet winter nights.

Ірина тепер знала, що найбільша цінність — це історії людей, які дійсно торкають душу.

Iryna now knew that the greatest value lies in the stories of people that truly touch the soul.